Паломник у ХХІ-му столітті
Кожна релігія у світі - будь то буддизм, індуїзм, іслам чи іудаїзм, має святині, до яких здійснюються великі паломництва. Що стосується християнства, то воно рясніє такими місцями.
Roxana Vasile, 24.11.2021, 07:59
Кожна релігія у світі – будь то буддизм, індуїзм,
іслам чи іудаїзм, має святині, до яких здійснюються великі паломництва. Що
стосується християнства, то воно рясніє такими місцями. Єрусалим, Рим,
Сантьяго-де-Компостела, Лурд, Греція з її Метеорами, Егіна, Неа-Макрі, Евія чи
гора Афон – це лише кілька прикладів відомих святих місць паломництва у
християнському світі.
У Румунії, переважно православній країні, щорічний
сезон найважливіших паломництв завершився. Ми скористалися цим, аби поговорити
про це мегаявище, що має як релігійний, так і соціальний характер, в якому
беруть участь десятки, а може, й сотні тисяч людей, з Мірелом Беніке, науковим
дослідником у галузі соціо-антропології релігій Академії Румунії. Для початку ми
попросили його розповісти про найважливіші румунські місця паломництва: «Кожен
паломник, а серед ваших слухачів, я переконаний, є багато тих, хто був у
паломництві, має свої переваги. Нам дозволено так говорити, ми не богослови,
люди люблять одного святого більше за іншого, у них своя хімія. Але я все ж
спробую невелику класифікацію. Найбільшими були паломництва до Ясс і Бухареста,
які в допандемічні роки збирали десятки, а то і сотні тисяч людей. Після цього
йде паломництво до Нікули, найбільше у Трансільванії. Є також місцеві, але дуже
відомі місця паломництва, такі як у Куртя-де-Арджеш, до мощів Святої Філофтеї,
паломництво до монастиря Черніка, до мощів Святого Калініка і відносно нове
паломництво на карті Румунії, це приблизно десять-дванадцять років не більше, до
особливого для румунів місця у Пріслопі, де знаходиться могила отця Арсенія Боки.»
У католицькому паломництві данина, яку паломник
віддає святині, має географічний характер. Віряни багато йдуть пішки, як
наприклад, у знаменитому Каміно до Сантьяго-де-Компостела. У православ’ї все
інакше. Хоча немає двох однакових паломництв, усі вони мають деякі спільні
риси, про які розповідає дослідник Мірел Беніке: «Специфікою православного
паломництва є довга черга очікування, в яку люди стають і смиренно чекають. Деякі
черги коротші, інші довші. Особисто я найдовше чекав в Яссах у 2015 чи 2016 році
– близько 20 годин. Як будь-який паломник, я пишаюся, паломники завжди люблять
трохи похвалитися. Вони не повинні цього робити, але вони часто хваляться
своїми досягненнями! Другою рисою, характерною для православної релігії і,
можливо, типовою для паломництва в Румунії є інтимний і дуже безпосередній
контакт зі святим, мощі якого зберігається в трунах святих, або наприклад зображеним
на іконі в Нікулі або біля могили отця Арсенія Боки з Прислопі. Саме ця інтимність
зі святим, те, що православний паломник прагне доторкнутися до ікони чи мощів,
бути поруч із ним, бути в дуже тісному контакті з генератором сакрального,
також принесло великі проблеми в період пандемії. Тому що, живучи в цей
особливий, дивний і незвичайний період, контакт між людьми, контакт із
сакральними предметами викликає проблеми і дуже часто піддається критиці.»
Пандемія сильно вплинула на паломництва. Тепер вже
не побачиш, як у «звичайні» часи мурашники людей, огорожі і багато правоохоронців,
які забезпечували порядок, або пересувні кіоски, що продають всілякі культові
предмети і не тільки, під звуки молитов і візантійських пісень, що ллються з
церкви, завдяки підсилювачам звуку. Через пандемію фактично було заборонено
проводити масові заходи, включно й релігійного характеру. Люди почали боятися
або не могли подорожувати на великих відстанях до святинь. Але хто такі паломники?
Румунського паломника часто і зневажливо асоціюють з жінкою, переважно літньою,
із сільської місцевості і в кращому випадку з початковою освітою. Кого Мірел Беніке
зустрів в чергах під час паломництва? «Розумієте, час летить нещадно швидко. Явищу
паломництва у 2014-2015 роках, відколи вже минуло п’ять-шість років, я присвятив
книгу «Потреба у диві. Явище паломництва в сучасній Румунії», опубліковану видавництвом
Поліром і вже перевиданий. У ній я задав собі питання «Чи можна скласти фоторобот
паломника? Чи можна це зробити? Чи можна сказати, що ось це паломник?». Так от,
на подив багатьох осіб, особливо тих, хто, з різних причин, не любить
паломництва, діапазон паломників досить широкий. Я зустрів, звичайно, того
ідилічного паломника з села, з їжею в торбині, котрий з радістю їсть шматок мамалиги
з бриндзою і цибулею. І я не ідеалізую його, це істинна правда! Але я також зустрів, і написав про це у книзі,
дуже витончених паломників, одягнених в найкрутіший одяг для походів у гори, що
захищає від дощу, вітру, які стали у чергу, наче хотіли підкорити Гімалаї і,
які вважали це вправою особистого розвитку. І це ознака секуляризації в дусі сучасних
часів!»
Для тих, хто спостерігає
за цим явищем із-зовні, паломництво є анахронізмом постмодернізму, який ми
переживаємо. Завжди існувала стигматизація паломників і це не є новинкою ні для
Румунії, ні для наших часів, – каже науковець Румунської Академії Мірел Беніке:
«Тут йдеться про своєрідний маркер, дуже чітку ознаку секуляризації, яка все
сильніше проявляється в нашому суспільстві, секуляризації, тобто поступової
втрати в суспільстві релігійної ідеї, певного душевного стану, певної релігійності.
І це нормально, тому що минуло вже більше тридцяти років після падіння
комунізму, ми старіємо, старіє вся Європа, мало-помалу ми стаємо на певні
шляхи, протоптані шляхи, секуляризації в Західній Європі. Усі ті молоді люди,
які кричали і, можливо, будуть кричати «ми хочемо лікарень, а не соборів» мають
свою частку правди. Що я маю на увазі? Те, що це перше в історії Румунії етичне
покоління. І коли я кажу етичне покоління, я маю на увазі людей вихованих в
дусі праці, в атмосфері культу ефективності, культу високого професійного рівня
фахівця, людей, які більше не розуміють божественного втручання в людське життя,
не розуміють ролі певних релігійних ритуалів, зокрема паломництва, щоб мати
можливість жити добре, красиво, справедливо тощо. Але маємо пам’ятати одне, і я
думаю, що це слід нагадувати особливо молодому поколінню, що паломництва у
формі довгої черги, як ми їх знаємо зараз, є, однак, відносно недавньою
релігійною практикою в тисячолітній історії румунського православ’я. Вони
з’явилися наприкінці 90-х. До того часу вони існували, але були дуже
локалізовані, були досить невеликого масштабу. Не випадково вони з’явилися
тоді, після падіння комунізму, тому що люди відчували потребу щось покласти на
місці зруйнованої системи, щось таке, що давало б сенс і напрямок їхньому
існуванню. І я вірю, що відтоді паломники зуміли виконати цю місію з великим
успіхом для багатьох громадян цієї країни.»
Для багатьох румунів
паломництво є необхідним духовним лікарським засобом, особливо в часи великої
кризи в галузі охорони здоров’я, яку ми переживаємо сьогодні. Однак доки
паломництво, як вони його знають, не повернеться в допандемічне русло,
рішенням, – каже дослідник Мірел Беніке, є більш наполегливе внутрішнє
паломництво, яке, що правда, нескінченно важче здійснити.
