Настрій у румунів через 5 років після приєднання до ЄС

-го січня 2007-го року Румунія стала членом Європейського Союзу. У наступні 5 років настрій румунів змінювався у залежності від економічного становища в країні, а також на глобальному рівні.

Василь Каптару, 29.04.2012, 18:20

1-го січня 2007-го року Румунія стала членом Європейського Союзу. У наступні 5 років настрій румунів змінювався у залежності від економічного становища в країні, а також на глобальному рівні. У 2007-му — 2008-му роках, коли населення почало відчувати позитивні економічні наслідки приєднання до ЄС, впевненість румунів у своє майбутнє була високою. Потім сталася світова економічна криза, яка спричинила заходи жорсткої економії, що серйозно вплинуло на психіку румунів.



Пік цього негативного настрою було досягнуто на початку цього року, коли кілька сотень осіб вийшли на вулиці на багатоденні протести у багатьох містах країни. На даний момент 70% румунів вважають, що країна йде в неправильному напрямку. Їх настрій було надавно розглянуто і порівняно з настроєм інших європейців у рамках дослідження під назвою “Румунська громадська думка в європейському контексті. Сруктура і тенденції в соціальному та регіональному просторах 2007-2011”.



Здійснене соціологом Дмитром Санду на основі Євробарометрів, опублікованих за вищезазначений відрізок часу, дослідження представляє декілька цікавих висновків. Ми дізналися про них від самого соцоілога Дмитра Санду: “Одним з найбільших відкриттів дослідження стало те, що основний фактор соціальних змін у нинішній Румунії випливає із невдоволень молоді щодо шансів, які відкриває перед ними Румунія та її установи. Пік оптимізму в цьому середовищі – 63%, припав на 2008-й рік. За два роки оптимізм впав до 27%. Чи зустрічається таке явище і в інших країнах Європи? Так, серед молоді Греції.”



Схожість між Румунією і Грецією – країною на півдні континенту, давнім членом Євросоюзу, може здатися дивною для тих, хто звик мислити крізь призму соціологічних кліше, вважає Думітру Санду. Його дослідження показало, що бачення навколишнього світу у румунів і болгар, наприклад, дуже схоже з баченням у південних країнах Євросоюзу.



Думітру Санду пояснює чому: “Група країн, що складається з Прибалтики, Румунії та Болгарії досить однорідна. Мова йде про відносно бідну частину Європи, що входила колись до соціалістичного табору. Ця група країн поводить себе по-іншому ніж країни центральної та східної Європи: Польща, Чехія, Словаччина, Словенія й Угорщина. До групи північноєвропейських країн, що складається зі Швеції та Данії, Прибалтійські держави не входять, оскільки це зовсім різні країни. На півдні справи виглядають інакше. На даний момент, судячи з нових показників, відбувається чітка боротьба між півднем Європи і центрально-східною Європою. З точки зору рівня задоволення умовами життя країни центральної і східної Європи мають більш високі показники, ніж південь Європи. І це є великою зміною.”



У той час, як на півночі континенту криза майже не похитнула моральний стан населення, на півдні справи йдуть зовсім інакше. Торкаючись цього нового поділу європейських регіонів, виходячи з морально-психологічного стану населення, соціолог Мірча Ківу зазначає: “Звичайно Португалія, Греція та Італія знаходяться на півдні Європи, але мені важко сказати, що вони складають регіон, хоча б тому, що вони не мають спільних кордонів. Те саме можна сказати і про Прибалтику, Румунію і Болгарію. Скоріше, я б спробував пояснити існуючу різницю виходячи із загальної історії, пережитої низкою країн. Румунія, Болгарія і країни Прибалтики проходять крізь етап більш складного розмежування з комуністичним минулим, в той час як південні країни були серйозно зачеплені економічною кризою.”



У той же час, погляд румунів, згідно з яким країна йде в неправильному напрямку, слід розглядати поєднуючи статистичні та культурні дані – стверджує антрополог Вінтіле Міхейлеску: “Багато говорилося про те, що країна йде в неправильному напрямку, це одне з постійних питань у соціологічних дослідженнях. До цього слід підходити з культурної точки зору, з погляду відносин у традиційному суспільстві, в якому завжди існувало негативне ставлення до влади, яку люди вважали чужою. Це ставлення збереглося донині. Влада – це влада, це уряд, це “ті”, хто нами керує і вони завжди погані. Тому, цей показник незадоволених тим у якому напрямку йде країна, майже 70%, не є релевантним. Для того, щоб зрозуміти реальну ситуацію ці дані слід доповнити іншим методом аналізу.”



Так само можна розглядати і високий рівень довіри румунів до установ Євросоюзу, який можна порівняти з високим рівнем довіри до Церкви. Європейські установи вважаються своєрідною вищою інстанцією, яка виправлє те, що тут роблять неправильно. І в цій сфері криза і заходи жорсткої економії сказали своє слово. Думітру Санду розповідає: “У 2006-му році ми мали 67% довіри до ЄС, і лише 27% довіри до Уряду Румунії. Пересічний румун шукає в Брюсселі рішення проблем у своїй країні, в той час, як італієць, француз, британець, вимагає рішень від національних установ. Це фундаментальна різниця. Навесні 2011-го року 62% румунів стверджували, що вони довіряють Євросоюзу. Протягом наступних 5-6 місяців, цей показник впав на 12%. Однак спад довіри до ЄС в 2011-му році є загальноєвропейським явищем, а не чисто румунським. І все-таки, румуни залишаються єврооптимістами й оптимістами взагалі. Вони швидко приходять до тями після кризових шоків.”



Ця криволінійна еволюція національного настрою у румунів є, однак, сприятливою умовою для виникнення соціальних рухів, підсумовує дослідження “Румунська громадська думка в європейському контексті. Сруктура і тенденції в соціальному та регіональному просторах 2007-2011”. (Крістіне Лешку; Василь Каптару)