Насильство та інші демони

Насильство - це процес циклічний. Нерідко ескалація насильства може призвести навіть до вбивства. Ця хвороблива гра контролю та сили залишає глибокі травми в душі жертви.

Luiza Moldovan, 12.01.2022, 08:13

Чи
йде мова про фізичне, сексуальне, культурне, емоційне чи кібернасильство, ми
завжди говоримо про силу та контроль. Насильство – процес циклічний. Нерідко
ескалація насильства може призвести навіть до вбивства. Ця хвороблива гра
контролю та сили залишає глибокі травми в душі жертви.

Що таке домашнє
насильство з психологічної точки зору? Які
етапи цього процесу? Психотерапевт Крістіна Нестасе пояснює: «З психологічної точки зору сімейне насильство, також
відоме як домашнє насильство – це навмисне жорстоке фізичне чи емоційне
поводження одного члена сім’ї над іншим, це демонстрація сили і бажання
здобути контроль та владу над іншою особою. Домашнє
насильство, здається, є повторюваним процесом. Це подібне на серію образливих
дій, які після встановлення стають передбачуваними. Цей цикл поділено на чотири
фази, які помітні як у поведінці агресора, так в поведінці жертви. На першій
фазі з’являється напруга. Потерпілий відчуває неспокій, намагається
покращити сімейний клімат, уважно стежить за своїми жестами і поведінкою. На
другій фазі, агресії, жертва відчуває себе приниженою, сум і відчуття
несправедливої ​​ситуації. Третя фаза, виправдання, – це коли жертва намагається
зрозуміти пояснення і намагається допомогти агресору змінитися. Вона сумнівається
у правильності власного сприйняття реальності та відчуває, що несе відповідальність
за цю ситуацію. На четвертій фазі так званого примирення (або медового місяця)
жертва надає шанс кривднику. Вона допомагає йому, спостерігає за його зусиллями
і вірить, що він змінить свою поведінку. На жаль, Румунія посідає
провідне місце в ЄС за рівнем домашнього насильства. Кожні 30 секунд б’ють
якусь жінку, а 3 з 10 них зазнають фізичного чи психічного насильства,
починаючи від 15 років. Інша статистика ЄС показує, що в Румунії щогодини
двоє дітей стають жертвами домашнього насильства та 86% зареєстрованих випадків
жорстокого поводження з дітьми відбувається в сім’ї. Тільки один із 9 батьків
ніколи б не вдарив свою дитину, а 50% кажуть, що роблять це заради своїх дітей.
63% дітей сказали, що їх батьки хоча б раз вдарили.»

Може здаватися
парадоксальним, але жертва, хоча й неодноразово зазнає знущань, не покидає
агресора. Обдурена його обіцянками, вона
погоджується дати йому ще один шанс, а потім ще один. Крістіна Настасе
стверджує: «У процесі домашнього насильства є так звана фаза «медовий
місяць», коли кривдник змінює свою поведінку по відношенню до жертви лише для
того, щоб не покинула його. Вони можуть висловлювати те, що здається щирим каяттям, можуть
заявляти, що звертатимуться за професійною допомогою, і навіть поводяться як
любляча, турботлива людина, щоб повернути довіру жертви. Не забуваймо, що
жертва потерпає внаслідок агресії, вона розгублена.
Доброта та обіцянки кривдника можуть довести жертву на думку, що можна зберегти стосунки. Дуже важливо, щоб жертви зрозуміли, що вони не є причиною насильства,
яке було спрямоване на них, щоб у них не було того почуття провини у
стосунках з кривдником, відчуття, яке їх тримає у це порочне коло.»

Насильство може
мати різні форми, попереджає Крістіна Нестасе: «Відомі чимало форм
домашнього насильства. Фізичне насильство є найбільш очевидною формою і
відноситься до тілесних ушкоджень. Сексуальне насильство передбачає сексуальні
практики без згоди жертви, насильство над членами сім’ї та дітей. Психологічне насильство включає серйозні погрози,
примус, позбавлення волі, переслідування, емоційний шантаж, приниження,
глузування, використання дітей як засіб тиску. Соціальне насильство означає
ізоляція жертви шляхом заборони або обмеження контактів з родиною чи друзями.
Економічне насильство – це заборона працювати, обмеження доступу жертви до
грошей, до особистих речей, їжі, телефону, всього того, що робить людиною
автономною. Емоційне насильство передбачає заборону права говорити рідною
мовою або зобов’язання сповідувати релігійні обряди, які є неприйнятними для особи.
З’явився ще один вид домашнього насильства – кібернасильство. Це переслідування
в Інтернеті шляхом відстеження та перехоплення різних пристроїв без згоди
жертви. Тож з метою здобути контроль та владу над іншою особою. Емоційний
шантаж, це насадження відчуття провини, повторне пригадування про минулі
помилки жертви, маніпуляція, примус. Крістіна Нестасе уточнює: «Відчуття провини є частиною
домашнього насильства, яке називається емоційним насиством, і на відміну від
фізичного, це тривалий процес, який жертва не сприймає і вважає за стан
речей. В основному це форма словесної чи несловесної комунікації, при якій
кривдник намагається викликати у жертви почуття провини, намагаючись
контролювати її поведінку. Це чітка форма психологічної маніпуляції та
примусу, та її можна розпізнати в наступних ситуаціях: коли кривдник робить
коментарі, які свідчать про те, що жертва не працювала так добре як він, коли повторно
пригадує про помилки, зроблені жертвою в минулому, коли нагадує про послуги,
які жертва отримала, коли поводиться так, ніби він засмучений, але потім
заперечує, що наявна певна проблема, коли не говорить, чітко показуючи через мову
тіла, тон голосу та виразу обличчя. що не схвалює те, що робить жертва. Насадження
почуття провини може спрацювати, щоб змусити партнера робити те, що хоче
кривдник, але партнер може відчути це маніпулювання.»

Діти найбільше
піддаються впливу і найлегше травмуються. Ідеальні жертви, без орієнтирів,
знущані діти, навіть вважаю це нормальним. Про наслідки фізичної, психічної чи
іншої форми насиства над дітьми розповідає психолог Крістіна Нестасе: «Діти
часто залишаються лояльними до своїх батьків чи опікунів, які знущаються над
ними, тому що бояться того, що станеться, якщо вони повідомляють про
насильство. Дитина, яка страждає від емоційного насильства, також може думати,
що її обзивання образливими прізвиськами або відсутність любові – це нормальний
спосіб життя. Вони можуть нікому не розповідати про насильство, оскільки
вважають свій досвід нормальною поведінкою. По суті, дитина часто думає, що
вона винна за насильство, а це означає, що вона небажана та її не люблять. Лише
через порівняння з сім’ями друзів, лише через дискусій в школі, дитина може
зрозуміти, що ситуація є токсичною. Наслідки такого жорстокого поводження для
дітей можуть бути серйозними і можуть тривати до дорослого віку. Вони можуть мати
проблеми з спілкуванням. Крім того, у дітей може бути підвищений ризик поганих
стосунків з однолітками, проблеми конфіденційності, труднощів у вирішенні
конфліктів, агресії у стосунках, антисоціальна поведінка, навіть
правопорушення, агресивна поведінка та відсутність цікавості. Іншими словами,
люди, які зазнали насильства в дитинстві, більше ризикують, у свою чергу, стати
агресорами своїх дітей, ніж люди, які не зазнали насильства.»