Звіт щодо інституціоналізованих дітей
Спосіб, в який суспільство вирішує проблему дітей-сиріт є показником ступеня цивілізації відповідного суспільства.
Monica Chiorpec, 10.07.2019, 07:03
Спосіб, в який суспільство вирішує проблему
дітей-сиріт є показником ступеня цивілізації відповідного суспільства. У
минулих століттях сирітство було звичайним явищем, а сучасне суспільство знайшло
інституційне рішення цієї проблеми, однак інституціоналізація сама по собі
недостатня для боротьби з цим явищем.
Цього питання торкнувся й румунський філософ
Габріель Ліїчану. «Є прогресом світової цивілізації той факт, що діти-сироти
можуть бути розміщені в спеціальних центрах. Дивлячись ззовні, це, очевидно,
крок вперед, навіть прорив. Але порівняно з чим? Наприкінці XVIII-го століття
один з найвидатніших культурних діячів Європи, кумир західної духовності
Жан-Жак Руссо, вважався одним з найбільш інноваційних педагогів світу, будучи
автором трактатів про виховання дітей, при цьому залишаючи своїх дітей на
церковних сходах. Саме у такий спосіб тоді суспільство вирішило проблему неспроможності
піклуватися про небажаних дітей.»
У видавництві «Humanitas» відбулася
презентація книги-звіту про інституціоналізованих дітей Румунії під назвою «Діти
Ірода». Автор книги, депутат Влад Александреску, здійснив аналіз медичного
стану цих дітей. «Я зробив цілий ряд запитів, які дає мені можливість робити
закон з позиції парламентарія, а саме інтерпеляції і парламентські запити
безпосередньо до компетентних установ, з проханням відповісти на дуже чіткі
питання про кількість дітей, які стали жертвами насильства, види насильства,
зареєстровані поліцією, медичне лікування, психіатричне лікування дітей, які
психіатричні ліки вони отримують. Так само я запитав про торгівлю людьми за
кордон, жертвами якої стали багато дітей або молодих людей. Результат усіх цих
зусиль ви маєте сьогодні перед собою, завдяки щедрості видавництва «Humanitas»,
яке опублікувало всю інформацію у книзі.»
Крайня бідність, здається, є
основною причиною відмови від новонароджених або маленьких дітей. Травматичний
досвід цих небажаних дітей залишає глибокі сліди і впливає на їх нормальний
психоемоційний розвиток, – каже Влад Александреску. «Це стосується близько 65%
дітей, які перебувають під опікою держави. Вони походять з сімей, які
перебувають у ситуації крайньої бідності. Інституціоналізація є одним з
наслідків крайньої бідності в Румунії. Але багато з цих дітей стають сиротами
щойно або невдовзі після народження. Деякі з них залишаються у лікарнях, перш
ніж переходять під опіку держави. Але лікарня не є місцем для догляду за дитиною.
Тому з самого початку, у віці кількох місяців, вони переживають травму втрати
батьків, яка мало-помалу інтерналізується і перетворюється на психічне
страждання.»
Комуністична епоха завдала сильного
удару соціальній рівновазі, сприяючи виникненню покоління небажаних дітей, яких називали «указниками»,
від Указу про заборону абортів (з кількома етичними винятками), прийнятого 1
жовтня 1966 року Ніколаєм Чаушеску. У 1990 році американська газета The New
York Times опублікувала статтю про румунських дітей-сиріт, які стали такими у комуністичну епоху через нормативно-правовий акт, яким Чаушеску забороняв навіть
контрацепцію. Щойно після антикомуністичної революції усі дізналися про
державні дитячі будинки, переповнені такими небажаними дітьми, більшість маючи
серйозні психологічні розлади.
І хоча чинне законодавство не дозволяє повторення подібних
трагедій, чимало дітей-сиріт все ще стають пацієнтами психіатричних відділень,
– каже Влад Александреску. «У румунській психіатрії спостерігається упередження,
в результаті якого психіатри вважають нормальними явищем звернення до них дітей з
дитячих центрів, інституціоналізованих сиріт. Звичайно, після психіатричної
госпіталізації після того як прописує нейролептики, дитячий психіатр рекомендує
регулярну повторну оцінку і поступове введення психотерапії. Але цього, на
жаль, ніколи не роблять.»
Габріель Ліїчану
вважає, що не тільки відсутність коштів і бюрократична система створюють
перешкоду на шляху інвестицій у центри соціальної підтримки дітей,
пристосовані до реалій суспільства. Незважаючи на численні перевірки, сигнали
тривоги в ЗМІ та журналістські розслідування, боротьба з цією гігантською
установою може здатися втраченою. Проте солідарність і долучення всього
суспільства могли б полегшити страждання дітей-сиріт. «З іншого боку, як каже
автор цієї книги, навіть якби ми отримали всі гроші світу для інвестиції в такі
центри, проблема все одно не буде вирішена, тому що вона загрузла в жахливій бюрократії,
яка не може бути зруйнована. Що ми можемо зробити після ознайомлення з цим
звітом? Поодинці, абсолютно нічого. Можемо усамітнися, поплакати в кутку, напевно не зможемо їсти, не зможемо спати через чорні роздуми про людство. Але разом ми можемо багато чого зробити. З таких точок опромінення знаходять рішення, тому що обурення є нервом життя
суспільства. Ви живете, поки ви обурюєтесь. Тебе ніщо не обурює? Тоді ти мертва людина, а світ навколо тебе тоне.»
До книги Влада Александреску «Діти Ірода. Моральний звіт про дітей, що опинилися під опікою держави» видавництво «Humanitas» також пропонує й електронну версію.
