80 років з часу Віденського диктату
30 серпня 1940 р. у Відні, Німеччина та Італія змусили Румунію уступити Угорщині Північну Трансільванію. Це була друга цесія територій, яку Румунія зобов'язана була здійснити після втрати Бессарабії та Північної Буковини на користь Радянського Союзу...
Steliu Lambru, 28.09.2020, 01:40
30 серпня 1940 р. у Відні, Німеччина
та Італія змусили
Румунію уступити Угорщині
Північну Трансільванію. Це була друга цесія територій, яку Румунія зобов’язана
була здійснити після втрати Бессарабії та Північної Буковини на користь
Радянського Союзу в червні 1940 р. Третя цесія відбулася у вересні 1940 р., коли Південна Добруджа повернулася
до Болгарії. Професор Маріус Турда,
який викладає історію євгеніки, расизму та біополітики в Оксфордському
університеті Брукс, розповість про те
чи була передбачувана
втрата Північної Трансільванії наприкінці 30-х років: Було певним чином передбачуваним, що це
станеться, якщо подумати про всю пропаганду, здійснену нацистським режимом з
1930-х рр. Вона дуже чітко базувалася на перегляді Паризьких мирних договорів після Першої
світової війни. Якщо взяти до уваги
твори нацистських ідеологів, особливо те що писав Адольф Гітлер у своїй книзі Моя боротьба, де він дуже
чітко сказав, що серед головних цілей нової нацистської революції буде
повернення Німеччини до міжнародної ситуації до 1914 року. Хто уважно спостерігав за політичними
подіями та ідеологічними дебатами в
Німеччині 30-х років, знав,
що Гітлер у певний момент
наполягатиме на вирішенні проблем Німеччини в центрально-європейському просторі.
Румунія підписала
документ, який передбачав втрату Північної Трансільванії, і чимало з істориків поставили
собі питання, чи могла вона зробити більше, ніж погодитися з цим. Маріус Турда: Вона могла чинити опір і щось робити, бо вона все ще була незалежною державою і могла приймати самостійні рішення. Які наслідки мав мати би цей збройний опір – це інша розмова. Але з точки зору національної гордості вона могла протиставитися та захиститися зброєю від рішення, прийнятого у Відні в 1940 р. Ми також повинні
думати про вплив на населення. Дуже важливо сказати, що, наприклад, Марамуреш
зникає в 1945 р. через 7 століть історії. Він був включений до Угорщини в 1940 р., ав 1945 р., коли його повернули Румунії, то повернули його був лише наполовину. Це було прямим наслідком того, що
Румунія не обрала в 1940 році варіант боротися
за Північну Трансільванію. Ми не говоримо про вплив, яке це рішення мало на єврейське населення в
Мараморощині, який був регіоном Великої Румунії з найбільшим єврейським населенням. 30% населення
Мараморощині були євреями.
До 30 серпня 1940 р.
Румунія намагалася запропонувати альтернативні рішення Угорщині, але остання не
погодилася з ними. Маріус
Турда: Треба сказати, що уряд в Бухаресті та уряд в Будапешті намагалися
певним чином знайти біополітичне рішення в Північній Трансільванії шляхом
переміщення населення. Сабін Мануїле
в Бухаресті був дуже залучений до цієї програми для вирішення так званої
проблеми етнічних анклавів на заході Румунії. Однак вони знали, що Угорщина
ніколи не відмовиться від своїх територіальних претензій, і тоді єдиною
можливістю було перемістити
румунів до Румунії та зробити Північну Трансільванію більш етнічно однорідною територією. Проблемою була Мараморощина, яка мала румунське населення, що певним чином вважалося емблемою
румунства, та єврейське
населення. Але Мараморощина була би принесена в жертву. Навіть історик Ніколає Йорга в 1930-х говорив, що
Мараморощина через кілька
десятиліть стане територією
заселеною переважно євреями.
Отримавши територію, Угорщина перейшла до політики
етнічної одноманітності. Маріус Турда розповідає: Послідувало
згодом введення расових законів у Північній Трансільванії угорським режимом в 1940 році, третій
антисемітський закон, євгенічний закон, що забороняє шлюб між євреями та
угорцями. З кінця 1930-х років в Угорщині була запроваджена масштабна програма створення багаточисельних угорських сімей, щоб
допомогти угорцям розмножуватися. Це
була програма, яка
передбачала виділення їм земельних
угідь та будування будинків. Після розчленення Югославії, секлерів та угорців з Буковини перевозять до Угорщини. Уряд Угорщини робить багато в цьому
відношенні для заселення територій, які вважаються етнічно небезпечними,
оскільки угорці не були мажоритарним
населенням. Економічні та соціальні програми також були запроваджені в
Трансільванії. Перший інститут расової гігієни в Угорщині також був створений в
Трансільванії, в Клужі, в 1940 році. Створюється відділ антропології, також відділ генетики людини. Ідея
полягала в тому, щоб побачити, який вплив мала так звана румунська окупація
Північної Трансільванії на угорське населення упродовж 20 років. Було проведено дослідження
щодо расової структури, звичаїв та угорської мови, щоб з’ясувати, чи з етнічної
точки зору на тіло угорської нації вплинув той період, коли ця територія належала Великій Румунії.
Угорська окупація Північної Трансільванії тривала
до березня 1945 року, після встановлення комуністичного уряду, коли СРСР
дозволив румунській адміністрації знову керувати місцевими
установами. Ті 4 з половиною роки угорської
адміністрації означали справжню гуманітарну трагедію: 1000 румунів було вбито,
ще десятки тисяч піддано тортурам, арештовано та інтерновано у трудових
таборах. Приблизно 500.000
румунів знайшли притулок у Румунії. Одна з найбільш шокуючих сторінок людської
трагедії була написана в Північній Трансільванії: Голокост. З Північної
Трансільванії та Мараморощини
угорські органи влади
направили близько 166.000
євреїв до нацистських концтаборів, де 130.000 з них загинули.
