75 років з дня підписання Паризьких мирних договорів
Друга світова війна завершилася в 1945 року. Влітку 1946 року в французькій столиці стартувала мирна конференція, яка тривала до жовтня.
Steliu Lambru, 21.02.2022, 10:31
Друга світова війна завершилася в 1945 року. Влітку 1946 року в французькій столиці стартувала мирна конференція, яка тривала до жовтня. Через кілька місяців, 10 лютого 1947 року, в Парижі було підписано мирні договори з країнами, які були європейськими союзниками нацистської Німеччини: Італія, Румунія, Угорщина, Болгарія та Фінляндія. Кожна з цих переможених країн прагнула якнайкраще вийти з важкого становища, в якому опинилася. Але всі втратили певні території, крім Болгарії, та всі були змушені виплатити військові репарації.
На мирній конференції та підписанні договорів Румунію представляв контрольований комуністичною партією уряд, імпонований радянським окупантом. Румунське лобі та співробітники, які працювали над офіційною позицією, прагнули навести вагомі аргументи на користь власної позиції. Георге Апостол займав важливу посаду в ієрархії Комуністичної партії Румунії. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення, записаного у 1995 році, він заявив, що комуністи, які входили до складу уряду доклали багато зусиль для того, щоб Румунія добилася своїх власних інтересів: «Лукрецію Петрешкану також ввійшов до складу румунської делегації не лише як міністр юстиції, а й як відомий в країні політик. Відбулися кілька раунів переговорів, Петрешкану не мав виняткової позиції. Георге Тетереску мав головну роль у переговорах із західними країнами, він був міністром закордонних справ та відомим політиком й за кордоном. Після обговорення мирного договору в Парижі в 1947 року, делегація повернулася і була прийнята з великим ентузіазмом, хоча головним виграшем було лише питання Трансільванії. Однак це право Румунії на Трансільванію було важко здобуте.»
Георге Барбул був керівником штабу маршала Йона Антонеску, голови уряду в 1940-1944 роках. Йому було доручено підготувати два звіти, один про румунсько-угорський спір, та інший про становище єврейської меншини в Румунії: «Комісія мене попросила написати ці звіти. Комісія була створена для розроблення документів, які мали бути представлені на Мирній конференції. Головою цієї комісії була Анна Паукер. Зрозуміло, мені було дуже важко скласти ці звіти. Відносини між Румунією та Угорщиною не були проблемою. Я зробив звіт так, як я думав, і ніхто мені не заперечив. Стосовно єврейської проблеми, то для мене ситуація була набагато складнішою, тому що, мені як колишній співробітник Йона Антонеску та Міхая Антонеску, було важко писати так як вимагалося в ті часи. Я сказав собі: якщо я напишу так, як вони хочуть, у мене немає характеру. А якщо я напишу так, як я думаю, то потрапляю в погану ситуацію. Але мені дуже пощастило: я отримав документацію від American Jewish Joint Distribution Committee, міжнародної єврейської організації, яка тоді цікавилася Румунією. Я дізнався, що євреїв, які залишилися в Румунії після відступу Бессарабії, Північної Трансільванії та Південної Добруджі, було майже 400 тисяч. Тому я зробив звіт, який показав, що в Румунії становище євреїв, порівняно з іншими країнами, які були під німецькою окупацією, було найкращим. Цей звіт був представлений Анні Паукер, яка його схвалила, а це для мене було несподіванкою.»
Пaул Нікулеску-Мізіл був комуністичним сановником. У 1997 році він зізнався, що невизнання спільної войовничості Румунії, на мирному договорі, було несправедливим: «Найоголовнішим питанням переговорів була спільна войовничість. Ми підтримали ідею спільної войовничості. Справи зайшли так далеко, що великі сили навіть змінили дату, коли Румунія почала воювати проти Німеччини. У мирному договорі вказана дата 12 вересня, а ні 23 або 24 серпня 1944 року, коли ми почали боротися проти німців. Отож зайшлося так далеко, що реальність була спотворена! Це влаштовувало росіян, це влаштовувало також американців. Чому це влаштовувало росіян? Тому що вони хотіли показати себе як визволителями Бухареста, території Румунії. Я розповідав в одній зі своїх статей про момент, коли в 1959 році маршал Конєв приїхав передати нам бойовий прапор танкового полку, що визволив Бухарест. Я підготував документальні матеріали для Еміля Боднераша, міністра оборони. Більш чітким доказом є газетна збірка 29-30-31 серпня 1944 року яка описує коли радянські війська увійшли в Бухарест їх прийняли з квітами, та з балконів різних будинків їх вітали комуністи. Привітали румунських військ і соціал-демократи. Отож, радянські війська увійшли до Румунії парадом, а ні в бойовому порядку.»
75 років тому підписання Паризьких мирних договорів засвідчувало кінець Другої світової війни. Переможені країни йшли різними історичними шляхами, для Італії та Фінляндії це означало процвітання та демократія. Однак для Румунії, Угорщини та Болгарії слідували тиранія та бідність, що приніс комуністичний режим.
