75 років від депортації євреїв з Північної Трансільванії
Вшанування пам'яті жертв людських трагедій має нагадувати наступним поколінням про те, що сталося в минулому тоді, коли попередні покоління приймали жахливі рішення, які призводили до колективних трагедій.
Steliu Lambru, 16.09.2019, 01:30
Вшанування пам’яті жертв людських трагедій має нагадувати наступним поколінням про те, що сталося в минулому тоді, коли попередні покоління приймали жахливі рішення, які призводили до колективних трагедій. Вшанування мають бути уроками для того, щоб ідеї, що призвели до кримінальних рішень, більше ніколи не повторювалися. Однак, багато хто вважає це наївністю, оскільки людина має необмежений потенціал завдавати шкоди своїм ближнім. Але, не нагадувати про людські трагедії, залишатися байдужими є просто неприпустимо. Для сьогодення, минуле завжди буде віхою, і якщо з минулого надходять кризи та приклади протигуманності, теж звідти надходять рішення для кращого світу.
Вшанування 75 роковин депортації євреїв із північної Трансільванії до нацистських концентраційних таборів слід періодично нагадувати, щоб ніколи не повторювалася катастрофа Голокосту. Геноцид, масові вбивства людей, більше ніколи не повинні бути на порядку денному майбутньої політики. Європейські євреї заплатили занадто високу ціну за злочинні фантазії фашизму, за ілюзію кращого суспільства, 150 тисяч з них походять з Північної Трансільванії, територія з переважно румунським населенням, яка була анескована 30 серпня 1940 року Угорщиною.
Навесні 1944 року, угорська влада почала арештовувати євреїв та геттоїзувати їх. Гітлер почав втрачати довіру до авторитарних режимів в Угорщині та Румунії щодо ліквідації єврейського населення, і вирішив він це зробити. Це означало посилення переслідування євреїв. Після носіння жовтої зірки на грудях і приниження всіх видів через прийняття расових законів, коли євреї втратили свої громадянські, політичні та економічні права, тепер вони були змушені покинути навіть свої домівки.
Маріус Попеску, історик Центру вивчення історії євреїв Румунії «Вільгельм Фільдерман» розповідає про хід дій стосовно євреїв з Північної Трансільванії, окупованої Угорщиною: Процес геттоїзації євреїв розпочався 3 травня 1944 року. Як паралель, в західних державах цей процес тривав 2 або 3 роки, на півночі Трансільванії він тривав півтора місяця. Лише беручи це до уваги, ми можемо дати собі справи про квапливість репресії з боку німецької та угорської влад, які мали винищувати єврейське населення.
Так, у містах Північної Трансільванії з’явилися гетто, місця, де мала вирішуватись доля людей. Маріус Попеску уточнює: У нас були гетто в Орадії, Клужі, Дежі, Сату-Маре, Сфенту-Георге, Тиргу Муреші, Шімлеві. Цей процес гетоїзації проводився на основі практики, згідно з якою євреїв збирали з навколишніх сіл та геттоїзували їх у містах. Але не були гетто в справжньому сенсі цього слова. Я маю на увазі, що вони не були подібними на гетто в Польщі, де були побудовані стіни в містах, де проживало єврейське населення в абсолютно жалюгідних умовах. У Північній Трансільванії є ще одна специфіка: гетто були транзитними. Я б використовував термін «госпіталізація євреїв», оскільки вони побували лише 2-3 тижні в гетто. Слово гетто увійшло до лексики, але я б не назвав так. Зазвичай гетто були на околиці міста, де збиралося єврейське населення, місце будучи дуже малим. Єврейське населення в місті Орадії становило близько 30%, тому близько 30 тисяч євреїв з Орадії були гетоїзовані. У місті Клуж у гетто проживало 18 тисяч євреїв, а саме в тодішній фабриці целги «Іріс». Умови були жалюгідними, туалетів не було, їжу давали раз на день, і люди жили виключно тим, що взяли з дому. Третього травня 1944 року, коли їх забрали жандарми, їм дали лише півгодини на підготовку. Гетто було оточене дротом.
Елі Візель, лауреат Нобелівської премії миру, родом із Сігетту Мармацієй перебував в гетто в Орадії перед тим як був відправлений до Аушвіца. Юна Єва Хейман, названа Анна Франк Трансільванії, яка померла у Аушвціі, також перебувала у гетто в Орадії. Слід уточнити, що її щоденник став згодом всесвітньо відомим. З щоденника Єви нащадки довідались, як сприймала тринадцятирічна дівчина сучасну її дійсність, як вона усвідомлювала навколишній світ, світ дегуманізації, ненависті й геноциду. Лікар Нійслі Міклош, житель міста Орадії, який був ув’язаним концтабору Аувшіц та співпрацював з лікарем Йозефом Менгелем, якого називали «ангелом смерті», у свою чергу перейшов через концтабори на території Румунії. Це лише три імена, які перебували у концтаборах у Північній Трансілванїї та які залишили записи про життя в цих концтаборах. Маріус Попеску пояснює: «У гетто, євреїв принижували, знущалися і навіть вбивали. Ми маємо кілька прикладів про те, що сталося у Пивоварні «Дрехер» де євреїв примушували сказали, де заховали своє багатство або щоб подали інформації про людей, яким вони залишили свої товари. Я дізнався про це від свідчень тих, хто вижив Аувшіцу, але їх не було дуже багато. Я б згадав два імена Отто Адлер та Олівер Лустіг, останній написав документи у вигляді двох книг «Справа гетто на Північній Трансільванії. Таким чином, ми маємо дуже детальний погляд про те, що сталося в цих гетто».
75 років тому для 150 тисяч євреїв з Північної Трансільванії, окупованої
Угорщиною, існування закінчувалося. Але починали їхні свідчення для вічності.
