70 років від депортації євреїв з Північної Трансільванії
19 березня 1944 року, Адольф Гітлер наказав німецькій армії зайняти Угорщину та імпонувати там уряд, утворений екстремістською правою партією «Схрещені стріли». Операція носила кодову назву Маргарита І.
Steliu Lambru, 18.08.2014, 09:47
19 березня 1944 року, Адольф Гітлер наказав німецькій армії зайняти Угорщину та імпонувати там уряд, утворений екстремістською правою партією «Схрещені стріли». Операція носила кодову назву “Маргарита І” і була розроблена для уникнення несвоєчасного виходу Угорщини з війни, як це трапилося з Італією в 1943 році. Аналогічний план для окупації Румунії мав посол Рейху в Бухаресті Манфред фон Кіллінгер, і носив кодову назву “Маргарита II”.
Встановлення режиму партії “Схрещені стріли” на чолі з Ференцем Салаші означало початок величезної хвилі антисемітських переслідувань в Північній Трансільванії, регіоні, окупованому Угорщиною внаслідок Віденського арбітражу від 30 серпня 1940 року. За різними оцінками, між 150.000 і 200.000 євреїв загинули в нацистських концтаборах, протягом приблизно чотирьох місяців, з травня по жовтень 1944 року. Приблизно 15.000 з них було депортовано в період 1941-1944 рр.. У самій Угорщині, сотням євреїв навіть не вдалося дістатися таборів знищення, їх будучи страчено і кинуто в Дунай.
Від початку страшних антисемітських переслідувань в Північній Трансільванії минуло 70 років. Румунське та угорське цивільне населення намагалося якомога більше захистити гнаних. У 1941 році Георге Молдован був учнем. У 1997 році він розповів Центру усної історії Румунського Радіомовлення як зародилася в Трансільванії, що залишилася під румунською адміністрацією, організація із захисту євреїв: ”Після вимушеної передачі Північної Трансільванії Угорщині, у хату священника Макавея з міста Блаж прибули із Герли, як біженці, Міхалі Семпроню, його дружина Наталія та викладач французької мови Георге Поп, теж із Герли. Ми жили разом в тому ж будинку, в самому центрі міста. Вони були чудовими людьми, вони були дуже хорошими румунами і незабаром я дізнався, що вони були організовані. У них була асоціація взаємодопомоги євреїв з Північної Трансільванії і Румунії. Ця асоціація була очолена професором Міхалі Семпроню, і мене використовували вони для звязку. Мене уповноважили повідомляти інших чотирьох сімей приходити на різні зустрічі: сімю Вайся, сімю Грюн, сімю Хольцінгер та сімю Менден. Зазвичай вони зустрічалися у викладача Міхали вдома, а й в інших місцях”.
Організатори перетинали і кордон, щоб залишатися на звязку з тими, хто потребував допомоги. Невеликі успіхи організації припускали й захист євреїв з Румунії, вони зазнавши переслідування расового закону. Георге Молдован: “Священник Макавей був, у той час, представником нашої країни в Будапешті, так як у нас не було посольства. Це була група священиків на чолі з ним, і вона давала інформації про ситуацію румунів і євреїв з Північної Трансільванії. З Північної Трансільванії прибував до Блажу єврей, чиє імя я не знав, але завжди він перетинав кордон нелегально. Разом з викладачем Міхалі і він консультувався про те, як можна допомогти євреям дістатися Угорщини, через Румунію, щоб вони могли потім дістатися Ізраїлю чи вільного світу. Ця асоціація діяла у період з 1940 по 1948 рр. Було досить багато євреїв у Блажі, у них була й синагога, і всі вони були захищені цією асоціацією, нікому не трапилося нічого поганого, всі проводили їх діяльність, їх нікуди не депортували звідти. Викладач Міхалі був дуже активною людиною. Коли хтось мав найменшу проблему, він втручався і за допомогою священника Макавея та органів влади, і всі євреї з Блажу були врятовані від гноблення і страти. Діяльність організації було поширено. Пані Міхалі переходила в Північну Трансільванію, у неї була хата у місті Герла, яку вони змінили на помешкання в Бухаресті.”
Георге Молдовану випав шанс зустріти легендарного персонажа, йдеться про шведського дипломата Рауля Валленберга, рятувальника тисяч євреїв з Угорщини, які перетнули кордон з Румунією: “Перш за все, він був їхнім рятувальником від депортації. В інших областях країни, їх збирали і відправляли в трудові табори. Не в табори смерті. Що стосується євреїв з Північної Трансільванії, ставилося питання про їх врятування від відправлення до таборів смерті, такі як Освенцим. Вони організували підпільні перетини кордону. Я навіть зустрівся з тим громадянином, який дуже часто приходив до нас і який, навіть, мені подякував особисто за мою допомогу. Потім я багато читав про нього і дізнався, що він називався Валленберг. Це був високий чоловік, надзвичайна і дуже відважна людина”.
Для євреїв з Північної Трансільванії, муки мали завершитися 25 жовтня 1944 року, коли радянські та румунські війська звільнили цю територію. І це було початком довгого шляху повернення до статусу людської гідності.
