100-річчя відносин між Румунією та Польщею
Наприкінці Першої світової війни карта Центральної та Східної Європи виглядала по-іншому, ніж вона була раніше.
Steliu Lambru, 18.10.2021, 07:15
Наприкінці Першої світової війни карта Центральної та Східної Європи виглядала по-іншому, ніж вона була раніше. Османська, Російська та Австро-Угорська імперії зникли, а національні держави зайняли їхнє місце. Перша світова війна забрала життя майже 10 мільйонів осіб та, хоча це була ненависна війна, переможені бажали розвивати політики повернення втрачених територій теж за допомогою зброї. З іншого боку, переможці намагалися розробити політику альянсу, яка б запобігала можливості виникнення нової війни. Однак Другу світову війну не можна було уникнути, і вона велася, за окремими винятками, між тими самими ворогами Першої світової війни.
Румунія та Польща мали спільні інтереси після 1918 року. Вони стали ще ближчими, після того як повторне встановлення спільного кордону сприяло відновленню відносин, які датуються з Середньовіччя. Історик Іоан Скурту розповів, як почалося зближення між двома державами у 1921 році: «Конвенція від березня 1921 року була військовою конвенцією та передбачала взаємодопомогу у разі неспровокованого нападу з боку Радянської Росії на східному кордоні. Польща зіткнулася з радянськими російськими та українськими військами та її необхідний був такого роду договір з Румунією для забезпечення підтримки. З іншого боку, Польща хотіла мати друга на південному кордоні, а Румунія – на північному кордоні. Отже, дві держави мали спільний інтерес. Традиційно Молдова та Польща були сусідніми державами.»
Румунії та Польщі необхідні були визнання, і цього можна було досягти шляхом політики регіонального співробітництва. Другим стовпом визнання стало просування принципів Ліги Націй на європейському рівні, які поставили ліквідацію війни в центрі консолідації миру. Так як говориться, що мир забезпечується шляхом підготовки до війни, так і румунсько-польське зближення було побудоване навколо військового співробітництва, матеріалізованого вищезгаданою військовою конвенцією, оновленою у 1926 році. Історик Іоан Скурту розповідає про зміст цього акта: «Конвенція передбачала розроблення документа про військове співробітництво між двома державами. Між представниками штаб-квартир двох країн відбулося кілька зустрічей, були встановлені конкретні шляхи співпраці. Але між часом у 1926 році цю конвенцію було оновлено у формулі, яка передбачала, що обидві держави підтримуватимуть одна одну у разі неспровокованої атаки з боку іншої держави. Вже не було чіткого уточнення на східному кордоні – на кордоні з Радянським Союзом. Переговори розвивалися в напрямок пошуку співпраці між двома арміями на інших кордонах.»
Однак перспективне румунсько-польське військове співробітництво згодом ускладнилось. Іоан Скурту пояснює: «Польща мала територіальний спір з Чехословаччиною, яка стала союзником Румунії після Малої Антанти. Тому військові плани не вдалося остаточно доопрацювати, досягти конкретних елементів, провести спільні військові навчання тощо. З відродженням Польщі та Чехословаччини, між політичними лідерами двох держав виникли розбіжності у поглядах, пов’язаних з прагненням кожного бути на передовій як союзник. Тоді коли ще в 1919 році міністр закордонних справ Румунії Таке Йонеску запропонував створити союз від Балтійського моря до Чорного моря, ані Польща, ані Чехословаччина не погодилися з ним. Тешинський регіон, який підлягав спору був дуже багатий запасами вугілля. Тоді вугілля відігравало надзвичайно важливу роль. Чехословаччина мала проблеми з кордоном з Угорщиною, а Польща – ні. Тому Польща не була зацікавлена співпрацею з Чехословаччиною, що могло призвести до ворожості з боку Угорщини.»
Європейська дипломатична переорієнтація в середині 1930-х років, спроби Франції та Великої Британії, гарантів мирних договорів після Першої світової війни, приручити все більш агресивну нацистську Німеччину призвели до змін у сприйнятті. Розташована між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом – наступником царської Росії, двома великими силами, з якими вона боролася протягом тривалого часу ще з Середньовіччя та які розгромили її у 1795 році, Польща хотіла забезпечити собі мир на своїх кордонах. Іоан Скурту уточнює: «Польська дипломатія працювала і в певний момент її вдалося встановити тісні відносини з Радянським Союзом, домовитися про своєрідний Пакт про ненапад. Потім вдалося укласти своєрідний Пакт про ненапад з Німеччиною у 1934 році. Обидві держави, Польща та Німеччина зобов’язалися дотримуватися Паризького пакту, підписаного 1928 року, який передбачав відмовлятися від війни як засіб вирішення суперечок між державами. Полковник Бек, міністр закордонних справ Польщі, провів жваву кампанію проти Ніколає Тітулеску, президента Ліги Націй, який мав на меті створити систему колективної безпеки, спрямованої проти Німеччини. Врешті-решт, історія показала, що та політика зазнала банкрутства. Польща була атакована Німеччиною 1 вересня 1939 року, а 17 вересня 1939 року й Радянським Союзом.»
На жаль, і Польща, і Румунія стали жертвами Пакту Ріббетропа-Молотова, Польща у 1939 році незабаром після німецько-радянської угоди, а Румунія влітку 1940 року. На згадку про давню дружбу Румунія змогла допомогти Польщі, дозволяючи політичному керівництву, армії та польській скарбниці перетнути територію Румунії та дістатися до Заходу.
