100 років від вступу Румунії в Першу світову війну
27 серпня 1916 року Румунія вступає в Першу світову війну на стороні Антанти, після двох років нейтралітету.
Steliu Lambru, 19.09.2016, 03:24
27 серпня 1916 року Румунія вступає в Першу світову війну на стороні Антанти, після двох років нейтралітету. Вступ було зроблено під тиском Франції, основного і традиційного союзника Румунії, і був пов’язаний з ситуацією фронту, Верденською битвою і наступом російської армії. Під гаслом Тепер або ніколи Румунія погодилась взяти участь у війни після отримання обіцянки, що при укладенні миру території заселені румунами в Австро-Угорщині об’єднаються з Румунією.
Затягування вступу Румунії у війну мало подвійне пояснення. Першим було бажання короля Кароля I Румунії воювати разом з Німеччиною, бажання відкинуте політичним класом, а другим було недовір’я румунської армії в союз з Росією після невдалого досвіду війни 1877-1878 років. Протягом двох років конфлікту, Румунія втратила 535 700 військовослужбовців, загиблих, поранених і зниклих безвісти, тобто 71% армії, яка вступила у війну, посідаючи 4-е місце в чорному заліку після Австро-Угорщини, яка втратила 90 %, Росія 76% і Франція 73% військовослужбовців. Ці втрати додаються до загибелі 300 000 мирних громадян, в тому числі 250 лікарів і 1000 санітарів, через тиф. В кінці війни, Румунія отримала території і Велика Румунія створилась за ціну цих величезних людських жертв.
Історія цієї війни зазнала змін, які вплинули на громадську думку щодо тих років. Після війни, жертви, їхні нащадки, інваліди і ті, що вижили користалися головною увагою. Історія була менш тріумфальною, але шок втрачення людських життів ще позначувався на матеріальному і психологічному відновленні суспільства. З часом, і політичні ідеології зробили так, щоб людський вимір поступово був затьмарений, що негативно відбилось на патріотизм і національні інтереси. Трагедії Першої світової війни не слід розглядати як трагедію людства, а як жертву на благо Батьківщини. Так було і у випадку Румунії, яка пройшла етапи бойової історії, все кульмінуючи комуністичним режимом, який суттєво викривив значення події, що відбулась 100 років тому.
Вступ Румунії у Велику війну, слід сприймати, вважає Резван Переяну, історик Університету імені Петру Майора з міста Тиргу-Муреш, як повернення початкових смислів і переживань людей тих часів: Ми не можемо дивитись на минуле невинно. Смисли, значення, семантика найбанальніших слів є іншими. Багато хто скаже, що це релятивізм. Це не релятивізм, це усвідомлення того, що ми розуміємо інакше, ніж наші батьки, наші бабусі і дідусі та наші прадіди ідею нації, ідею народу. Бернар Пакето французький соціолог, який приїхав до Румунії в 1990-х роках, написав статтю про морозильник помилкових ідей. Це був період, коли Роберт Каплан писав про примари Блкан. Стаття Пакето була відповіддю на думку про те, що комуністичний режим поставив примари минулого в морозильну камеру і заморозив їх, і після 1989 року хтось відключив холодильник від розетки, і примари повернулися, і почали блукати в суспільстві. Паку ясно говорить, що примари не ті ж самі, і що немає жодного холодильника. Комуністичний режим не тільки докорінно спотворив значення слів, а й саме суспільство, яке розуміє смисли.
Кажуть, що слова притягають реальність, тобто їх зміст настільки сильний, що стає вирішальним у формуванні думок. Резван Переяну вважає, що історія повинна сформулювати достовірні інтерпретації світової війни, без впливу ідеології: Ми не можемо дивитись невинно на Першу світову війну, між 1916 і 2016 існує величезний розрив, який змінює значення слів і вчинків. Концептуальна історія Рейнхарда Козеллека показує, що семантика пов’язана зі змінами, що відбуваються в суспільстві, зі змінами, які приносить політичне життя. Мова не йде про негайну зміну. Смисли затримуються, і ми повинні бути уважними до змін. Голландський історик Анкерсміт стверджує, що мова не є мовою об’єктом. Анкерсміт має на увазі, що археолог знаходить старі об’єкти, розкопує їх, але об’єкт залишається об’єктом. Ми не працюємо тільки з об’єктами, ми працюємо зі значеннями, зі смислами, які ці об’єкти мали свого часу. Якщо ми уявимо собі, що в 3-му тисячолітті археолог буде копати і знайде пляшку, він може подумати, що з неї ми пили вино. Або, може бути, що пляшку використовували як коктейль Молотова. Як погано було б плутати пляшку з коктейлем Молотова, тому що форма та сама, але їх ролі абсолютно різні.
Читання преси, щоденників, листів та особистих нотаток часів війни показує нам дух, який супроводжував відправлення сотень тисяч румунів на невідомий шлях, відмінний від того до якого ми звикли. Для багатьох з них, дорога була однією з якої нема вороття. В кінці війни, Велика Румунія була винагородою їхньої самопожертви, яку близькі вважали надмірною.
