Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » Іноземні дипломати в Румунії. Граф Сент-Олер

Іноземні дипломати в Румунії. Граф Сент-Олер

Steliu Lambru, 30.01.2017, 05:56

Народився в 1866 і помер в 1954 році, Огюст-Фелікс-Шарль де Бопуаль, граф де Сент-Олер, приїхав до Румунії як посол Франції у бурхливому 1916 році, коли Румунія вступила в Першу світову війну. Щоденник колишнього дипломата. У Румунії, 1916-1920 рр. є спогадами графа посла про глибокі перетворення, що відбувалися перед його очима.

Книга є одним з найбільш важливих і потужних джерел інформації про політичні ігри і трагедії, які мали місце в кінці Першої світової війни. Румунофіл, антикомуніст і прихильник вступу Румунії у війну, Сент-Олер має гострий аналітичний розум, коли дивиться на навколишній світ, і є провидцем, коли йдеться про хід історії.

Історик Аліна Павелеску рекомендує нам прочитати мемуари Сент-Олера двічі: Першу сцену, яку я прочитала в книзі, була розповідь Сент-Олера про його зустріч з Арістіде Бріаном, перед від’їздом з Румунії. Він пише: робочий стіл цієї людини був таким же порожнім, настільки порожньою від ідей була його голова. Раптово, він став мені дуже симпатичним, і я подумала, що він заслуговує подяку від всіх людей, які відкладають на невизначений строк привести в порядок папері на своїх робочих столах. Я рекомендую вам двічі прочитати цю книгу. Перше читання здійснюватиметься дуже добре для нас, румунів, бо воно дуже сприятливе нам. Книга ця є більш сприятливою нам ніж багато інших спогадів румунів його часу, тому що Сент-Олер був персонажем закоханим у королеву Марію. Він чудово розповів про здатність до самопожертви румунів і про їх щедрість, розповів про румунський політичний клас так, як ми не звикли про це розповідати. Більш приємним є для нас читати Сент-Олера, коли він так красиво говорить про румунів, тим більше що він досить критично ставиться до французького політичного класу.

Граф Сент-Олер був обдарований чудовим інтелектом і тому добре зрозумів в якому середовищі він буде жити. Аліна Павелеску вважає, що друге читання допомагає нам краще бачити спостереження автора: Я рекомендую і друге читання, тому що тільки на перший погляд Сент-Олер є джерелом, якого легко виявити в пейзажі. Чому? Тому що він є аристократом-представником республіки, є консерватором, який служив в якості дипломата лівому уряду, є цивільною особою, яка прокидається ув’язненим, у певний момент, поряд з багатьма іншими, в середовищі, домінованому війною, військом, військовиками та їх логікою. Ми знаємо, як закінчилася ця історія, але коли ми читаємо мемуари Сент-Олера не знаємо, як вона закінчиться. Щоправда, він пише свої спогади в 1953 році, отже, знає, якою була доля Великої Румунії, він нарешті отримав деякі підтвердження тих критичних зауважень зроблених ним після миру укладеного після Першої світової війни. Але він не знає, яким був кінець режиму успішно встановленому Радянським Союзом у Другій світовій війні. Щоразу, перед читачем постає можливість зрозуміти, як люди бачили ці речі на різних стадіях, коли вони не знали як ця історія закінчиться. Будучи французом, він належав суспільству, яке, в той час, ставилося набагато сприятливіше до росіян, ніж румунське суспільство. Французи любили росіян, і, можливо, до цих пір люблять їх, набагато більше, ніж любили їх ми румуни. Сент-Олер не був палким прихильником Росії, я сказала б що навіть навпаки, він не тішив себе ілюзіями про Царську Росію, у момент коли входив у контакт у Бухаресті з представниками Росії, з якими велися переговори про вступ Румунії у війну.

Фахівець з історії літератури Дан К. Міхейлеску розповідає про те, як інші бачили Сент-Олера: I. Г. Дука дуже добре вміє домінувати дипломатичний світ, має велику проникливість і кмітливість в читанні жестів і слів дипломатів і порівнює їх: Поплевського, росіянина, який не користувався популярністю серед своїх більшовиків, з лордом Барклей, британцем, який був під впливом банкіра Жана Хріссовелоні. І пише також про Сент-Олера: Господи, ця людина була чесною!, як і всі французи, він не міг адаптуватися. Адаптуватися до румунської трансакціональності, візантинізму було дуже важко. Сент-Олер не вмів маневрувати між консерваторами германофілами Маргіломаном і Карпом і франкофілами Бретіану, Дука, королевою Марією та Барбу Штірбеєм. Трохи-потроху Дука показує, як вдається французу адаптуватися до ситуації і як він стає експертом в області меркантильної психології румунів.

Спогади Сент-Олера свідчать про те, що граф був провидцем, у смислі що він передбачив провал комунізму. Дан К. Міхайлеску: Я захоплююся цією людиною, тому що він вмів бути справжнім представником правого політичного крила, консерватором, який не боявся, в Європі із ЗМІ лівого спрямування, під час громадянської війни в Іспанії, бути на боці націоналістів Франсіско Франко. Сент-Олер був онуком полковника Бопуаля, який воював у Вандеї, де мали місце найгірші масові вбивства тієї європейської катастрофи, якою була французька революція, мати більшовицької революції. Ця людина стояла дуже близько до верхівки румунської влади, яка зробила Велику Румунію. Він був поряд з королем Фердинандом, королевою Марією, Барбу Штірбеєм, І.Г.Дукою і розповів, щоправда суб’єктивно, про ці великі події.

Книга графа де Сент-Олера є книгою людини, яка зрозуміла світ, в якому вона жила, і бачила його майбутнє. Яке, як правило, пофарбоване в чорний колір.