Ідеологія молдовенізму

Ідеологія молдовенізму як ідентичний зразок заявився в імперіалістичних промовах Росії в середині XIX століття. Метою цих промов був підрив побудови й консолідації румунської держави.

Steliu Lambru, 21.08.2017, 09:58

Ідеологія молдовенізму як ідентичний зразок з’явився в імперіалістичних промовах Росії в середині XIX століття. Метою цих промов був підрив побудови й консолідації румунської держави. Ця ідеологія заохочувала як сепаратизм, що виступав проти об’єднання Волощини з Молдовою, так і створення сучасної румунської держави. Однак, повністю ідеологія молдовенізму утвердилась під час радянського режиму, а її наслідки тривають і сьогодні.

Разом з істориком Кишиневського Університету Андрієм Кушко ми представимо коротку історію молдовської ідеології та її спотворення: Пригадую досить важливу особистість Бессарабської церкви, а саме останнього відомого епископа часів царизму, 1908-1914 років Серафима Чичагова. Він був правнуком адмірала Чечагова, який прибув до Бессарабії у 1812 році як посланець царя. Отже Серафим Чечагов, як і Павло Лебедів, був символом спроби піддати бессарабську церкву контролю центральної влади. Він є першим і єдиним представником царського періоду, який намагався утвердити квазі-молдовський проект. За царського періоду до початку XX століття немає жодного про-молдовського елемента щодо російського сприйняття Бессарабії. Переважна більшість російських спостерігачів вважали румунських бессарабців румунами, зрозуміло з певною регіональною специфікою. Однак, не існувало жодної тенденції довести, що бессарабські румуни ніби суттєво відрізнялися від румунів, мешканців Румунії. Тим більше, не було тенденції створення відмінної молдовської нації.

Ця ситуація зовсім змінилася після більшовицької революції від 1917 року. Радянський Союз, прагнучи повернути собі втрачену в 1917-1918 роках Бессарабію, створив на лівому березі Дністра Молдовську автономну соціалістичну республіку, прагнучи поширити ідеї існування так званої молдовської нації. Столицею цієї держави- примари спочатку було місто Балта, а пізніше Тирасполь. Андрей Кушко відмічає: У період між двома світовими війнами радянські активісти-інтелігенти, які прагнули створити молдовську націю, ще не мали чіткої уяви, у який спосіб необхідно діяти. Протягом 1932-1938 років на території Модовської радянської автономної республіки був застосований латинський алфавіт й мовознавчий стандарт був ідентичним з мовознавчим стандартом Румунії. Не існувало жодної різниці між публікаціями румунською мовою у Тирасполі та в Кишиневі. Попередній період, а саме між 1924-1932 роками, та особливо період 1938 року характеризувався численними спробами створити молдовську мову й культуру на досить сумнівній якості матеріалів. Одним з таких матеріалів була місцева говірка сіл Придністров’я. Радянська національна ідея базувалася на ідеї культурної революції, народи повинні були долати певні етапи із великою швидкістю, долати перепони за десять-двадцять років, яких не зуміли подолати протягом тисячоліть. Саме про це йшлось щодо молдовської нації. Слід відмітити, що на цей раз ставка була досить очевидною, а саме усунення румунського націоналізму, румунського національного проекту.

Одночасно з новою анексією Бессарабії в 1940 році та особливо після 1944 року, мають місце інші зміни в молдовській ідеології. Послухаймо Андрія Кушко: Після 1940 року й особливо після 1944 року, коли радянська влада повернулася в Бессарабію, відбуваються цікаві зміни. Існувало декілька сценаріїв. Один з них продовжував придністровський зразок, створення з нічого мови і культури, протилежних румунській мові і культурі. Однак, молдовська радянська інтелігенція, особливо письменники, виховані в період між двома світовими війнами, навіть комуністами будучи, не сприйняли цього безпідставного зразка, цього нового канону, який їм нав’язували. У середині 50 років має місце повернення до румунських культурних, мовних та літературних зразків. У 1957 році під час останньої лінгвістичної реформи, констатуємо повернення до румунського зразка, до румунського літературного пантеону, відбувається своєрідна таємна румунізація, нова румунізація радянських проектів. Наприкінці 50 років має місце русифікація, одночасно, молдовська доктрина, проголошена формою державної політики, була фактично залишена напризволяще. Я маю на увазі мовну та культурну сфери, що стосується більш широкої сфери ідентичності, процвітає молдовська доктрина. Школа і преса прищеплювали публічній свідомості особливо свідомості селян ідею, що вони молдовани, відмінні в повній мірі від румунів, незважаючи на те, що ніколи не пояснювалося в чому полягає ця відмінність.

Після падіння комунізму й розпаду
Радянського Союзу в 1991 році ми є свідками нового етапу молдовської ідеології,
на думку Андрія Кушко, досить примітивної: Ідеологія молдовенізму, що з’явилася після
1990-1991 років, після здобуття незалежності, відмінна від радянської
молдовської теорії, оскільки це гібрид між радянським сприйняттям та своєрідним
румунським націоналізмом у дзеркалі. Націоналісти, які називають себе
молдованами, діють радикально, етнитизуючи молдовський націоналізм. Вони
прагнуть, користуючись румунським
зразком, повернути справи у зворотному напрямку. Користуючись цим зразком, вони намагаються довести наявність
сталого зв’язку між
сучасною Бессарабією та середньовічною молдовською державою, те що є очевидною
аберацією. Вони твердять
також, що існують ідентичні молдовські елементи, які передують румунській
тотожності, маючи на увазі, що суперником є румунська нація. Отже, сучасні
прибічники молдовської ідеології, менш переконливі у порівнянні з радянським
зразком, який наголошував на відмінностях, не доводячи їх до безглуздя. Це було
б досить примітивним навіть для радянських прихильників молдовської доктрини, оскільки
вони прагнули побудувати щось тривале, вирушаючи від класових та ідеологічних
критеріїв.

Сучасна молдовська ідеологія є застарілою
доктриною. Незважаючи на її нонсенс, вона ще в силі й нині, хоча зазнає постійного
виснаження.