Єврейська меншина у Великій Румунії
Присутність євреїв у румунському просторі засвідчена з Середньовіччя, коли єврейські релігійні громади жили як у внутрішньокарпатському, так і позакарпатському просторах.
Steliu Lambru, 11.04.2022, 04:38
Присутність євреїв у румунському просторі засвідчена з Середньовіччя, коли єврейські релігійні громади жили як у внутрішньокарпатському, так і позакарпатському просторах. Єврейські громади можна було знайти як у сільському, так і в міському середовищі, постійно роблячи свій внесок у місцеву культуру та цивілізацію. До того, як велика трагедія Голокосту вдарила по них, єврейські громади Румунії дали румунському суспільству та всьому світові вчених, лікарів, юристів, інженерів, підприємців, визначних культурних діячів. Після закінчення Другої світової війни і народження держави Ізраїль, у розвиток якої румунські євреї мали дуже важливий внесок, кількість членів єврейських громад в Румунії різко скоротилася. Переписи населення після 1989 року свідчили про кілька тисяч осіб.
У Великій Румунії, згідно з переписом від 1930 року, кількість євреїв становила 756.930 осіб. Найчисельнішими та найсильнішими були громади на півночі Румунії, у Північній Трансільванії, Марамуреші, Буковині та Бессарабії. Після 1918 року румунська держава взяла на себе зобов’язання поважати всі права меншин, і, таким чином, усе законодавство було виправлено або продумано в цьому відношенні. Як і інші меншини, євреї в Румунії також користувалися економічною свободою, релігійною свободою, свободою слова, освіти та преси рідною мовою, румунським громадянством і правом голосу. До початку антисемітських переслідувань у 1938 році, євреї в Румунії були інтегровані, як і будь-яка інша румунська етнічна група, про що свідчать інтерв’ю, проведені протягом 1990-х і 2000-х років Центром усної історії Румунського радіомовлення.
Ніколає Катоне з комуни Салва, Несеудського повіту (північ Румунії), був залізничним робітником у міжвоєнний період. Він був членом Селянської національної партії і в 2000 році розповів про євреїв, які жили в його рідній комуні: «У нашій комуні жили євреї, найважливішим і найбагатшим був Аарон. Мав заправку, зерносклад. І саме на Великдень його дизельзаправка загорілася і повністю згоріла. Тут, у комуні, було багато євреїв, але ми не мали до них ніякої огиди, ми дуже добре ладнали. У нас у господарстві навіть було дві дійні корови, і я пам’ятаю, що по тому боці ріки жила єврейка, яка мала 4 дітей. Вона приходила по молоко, корів наших доїла, вимивала, ми їх не доїли. У нас не було розбіжностей з євреями».
Адела Фейден була за походженням з курорту Ватра Дорней і в 1998 році розповіла про те як проходили свята під час свого дитинства в місті, де були три синагоги: «Ми дотримувалися усіх свят. Синагога була відкрита, нам не заборонялося святкувати. До Будинку культури, до Казино, де було дозволено і де був театральний зал, виступав і театр на ідиші (мовою Центральної Європи Ашкеназі єврейської громади). На великі свята, яким є наприклад Ханука, приходив головний рабин. Після цього приходили й інші, всі збиралися в синагозі і розповідали нам про свято, про що воно означає. Я часто поступала так на Великдень, перші два дні Великодня ходила до синагоги».
Людовік Кахан був із Бая Маре. Будучи сином дрібного торговця великою рогатою худобою, він працював на заводі кольорової металургії «Фенікс»: «У 1885 році була офіційно відкрита синагога, яка існує й сьогодні. Хасидизм мав сильний вплив. Відомо також про сильний сіоністський рух. Щодо населення міста в 1890 році, згідно із тодішньою статистикою, в місті проживало 9.868 жителів, з них 702 євреї. У 1910 році з 12.877 жителів, 1.402 були євреями, у 1930 році з 13.904 жителів – 2.030 були євреями, а в 1941 році з 21.404 – 3.623 були євреями. Отже, завжди у нас був високий відсоток єврейського населення. Від 7% він піднявся до 16%.»
Рабин Ернест Нойман з Тімішоари розповів у 2002 році, що до Голокосту румуни та євреї не мали проблем співжити один з одним: «Громадяни цієї частини Трансільванії, які тривалий час перебували під Австро-угорською домінацією, були толерантнішими, більш привітнішими з представниками єврейського народу, живучи у відносному мирі та взаєморозумінні протягом всієї історії. Не можна було сказати, що румунський народ не був доброзичливим народом. Ми виросли серед селян, які носили постоли, і ми дуже добре ладнали, не було розрізнення, що хтось є євреєм, угорцем або румуном. Не було ніяких розділових бар’єрів, які були створені абсолютно штучно, за певним критерієм, національністю, релігією чи расою, тому що всі вони чужі раціональному уявленню про людину».
Усі свідчення усної історії і не тільки розповідають про нормальне життя більшості населення з єврейськими громадами до 1938-1940 років і Голокосту. Але ті роки а також роки, що послідували згодом до 1945 року, повністю змінили історію.
