Євгеніка, раса та реконфігурація Центральної та Східної Європи наприкінці Першої світової війни

1 грудня 1918 року, 1228 делегатів, які зібралися в м.Алба-Юлія, проголосували за об'єднання Трансільванії з Королівством Румунія. Це було актом вільного волевиявлення румунів у Карпатському басейні наприкінці Першої світової війни, коли ...

Steliu Lambru, 29.11.2021, 04:47

1 грудня 1918 року, 1228 делегатів, які зібралися в м.Алба-Юлія, проголосували за об’єднання
Трансільванії з Королівством Румунія. Це було актом вільного волевиявлення румунів у
Карпатському басейні наприкінці Першої світової війни, коли національна ідея стала домінуючою. Після повалення комуністичного
режиму 22 грудня 1989 року, 1 грудня 1918 року стало національним
днем ​​румунів, а історичні дебати стали вільними. Так,
про 1 грудня 1918 року говорили особливо з точки зору геополітики. Але й інші
ідеї тих часів були не менш важливими, такі як євгеніка та раса. Вони містилися у точці зору Угорщини, якою вона відстоювала своє
бачення в мирних договорах
1919-1920 років.

Історик Маріус Турда – професор історії медицини в
Університеті Брукса в Оксфорді, автор численних книг і досліджень про євгеніку
та расу. Він детально виклав угорську точку зору на основі двох ідей: «Угорське
євгенічне та расове мислення було досить розвинене під час Першої світової
війни. Багато відомих угорських політиків і тих, хто певним чином долучився до
дискусій на Конгресі миру, були важливими євгеністами. Вони зробили внесок у
те, що Угорщина могла запропонувати з расової точки зору для стабільності
регіону, чому євгеніка була важливою для виживання угорської нації в регіоні з
демографічної точки зору, з точки зору культурного елемента, з точки зору економічної ситуації. Усю цю дискусію вони вели навколо деяких ключових тем,
сподіваючись, що переконають Великі держави зберегти територіальну цілісність
Угорщини».

Євгенічні
та расові ідеї з’явилися в середині ХІХ століття і набули великої популярності в США,
Великобританії, Німеччині та центральноєвропейському просторі, Франції. З’явилося також слово «біополітика»,
тобто мислення політики на біологічних засадах. Маріус Турда показав, як угорська справа намагалася підвищити обізнаність держав-переможниць у війні за допомогою євгенічного та расового аргументу: «Граф Телекі
Пал, який був одним із головних промоутерів цієї євгенічної течії, голова Угорського
товариства расової гігієни та дослідження народонаселення, відправив листи до обох
президентів Євгенічних товариств у світі, в тому числі
до президента Євгенічного товариства Великобританії
Леонарда
Дарвіна,
сина
Чарльза Дарвіна. Телекі намагався пояснити йому, чому британське євгенічне
товариство повинно сприяти і боротися за збереження національної цілісності Угорщини.
«Від однієї імперії до іншої», – зазначив Телекі, – «у Трансільванії
наприклад всю інтелектуальну еліту створюють угорці. Якщо ми візьмемо
інтелектуалів з Трансільванії та перемістимо їх, стануться дві речі. Перш за все,
Трансільванія залишеться без належної культурної, політичної та економічної
еліти. По-друге, це призведе до переповненості Будапешта та Угорщини та до
житлової кризи».

Протистояння
між угорською та румунською справами було вирішено на користь аргументу
більшості населення, який просувала Румунія. Маріус Турда каже, що ми не можемо
говорити про провал євгенічного аргументу, а скоріше про інтерпретацію та
введення в єдине рішення всіх наявних ідей: «Аргумент демографічної переваги в
Трансільванії був набагато важливішим, ніж той факт, що євгенічний ефект розчленування
угорської держави мав би наслідки. Той факт, що румуни були мажоритарними в
Трансільванії, мав набагато більше значення для політичних дебатів, ніж те, що
станеться з Трансільванією після того, як вона стане частиною Румунії, скільки
вона втратить з культурної точки зору і скільки втратить від біологічних якостей населення, що проживало там.
Важливішим був не фіаско, а визначення пріоритетів чи конфронтація з аргументами, що були важливішими.
Етнографічна дискусія про Трансільванію під час мирних переговорів багато в
чому ґрунтувалася на аргументі, що румуни були мажоритарними. Тут більш
помітним є расове фіаско. Усі ці аргументи, які привели деякі угорські расисти, замість того,
щоб йти в напрямку до етнічного симбіозу та заради спільних інтересів, вони вирішили привести
їх до набагато більш прямого поділу населення».

Ми запитали Маріуса Турду, чи Румунія не використала проти Угорщини теж євгенічні та расові
аргументи: «Румунія не мала власне євгенічного аргументу, але використала
расово-етнографічно-демографічний аргумент, який зіграв більше значення. Всю
дискусію про етнічні групи та важливість певної групи в регіоні вели люди, які
читали багато літератури з фізичної антропології. Вони були обізнаними з питанням раси, йдеться про таких учених як Аурел К. Попович і Александру Вайда-Воєвод, які надали
аргументи пов’язані з расовими якостями певної етнічної
групи. Усі ці ідеї важили у появі думки про життєздатність румунської нації в Трансільванії, про
її расове значення. Але євгенічних аргументів, подібних до угорської сторони,
не було ані в румунській
делегації, ані в румунських кампаніях, проведених за кордоном для сприяння об’єднання Трансільванії
з Румунією».

Виникнення
Великої Румунії було нелегкою метою, як ми хотіли б повірити. Євгенічні та
расові аргументи та аргументи демографічної більшості були рішуче
протиставлені, з перемогою Румунії, в альянсі з Францією,
Великою Британією та США.