Фанаріотський рукопис
Деяким історикам подобається вважати свою професію точною наукою. Інші, однак вважають, що історія може бути близькою сьогоденності, зрозумілою, цікавою та релевантною.
Steliu Lambru, 19.10.2015, 09:57
Деяким історикам
подобається вважати свою професію точною наукою. Інші, однак вважають, що
історія може бути близькою сьогоденності, зрозумілою, цікавою та релевантною
завдяки застосуванню літературних способів, тобто засобів фікції, що сприяє
відтворенню настрою, звичаїв, способу мислення певної епохи. Розповідна
історична течія наголошує на історичних романах, які вважаються досить
важливими для пізнання минулого й сприяють формуванню історичної культури у тій
же мірі, що й пізнання історії шляхом вивчення цифр та дат.
Існують чимало
прикладів літературної творчості, особливо романів, написаних на основі
автентичних історичних джерел, що представляють історію досить цікавою.
Письменниці Дойні Рушті належить дослідження декількох сотень документів
періоду 1770 та 1830 років, на основі яких вона створила роман, відомий під назвою Фанаріотський рукопис. З
документів вищезгаданого періоду письменниця довідалась про існування одного
юнака, який прибув у Бухарест, маючи на меті набути тут багатства. Однак, в
історії життя кожної людини та
оточення, в якому протікає її життя, існують інші люди, інші людські долі, які
співпадають, іноді сходяться, іноді розходяться. Одним з персонажів
літературної творчості Дойни Рушті є князь Александру Морузі, який жив у період
1750-1816 років. Дойна Рушті пригадує: Мене зацікавив фанаріотський князь.
Його життя було досить цікавим, залишилось чимало документів, пов’язаних з ним.
Александру Морузі, грек за походженням, одружений з румункою, правив
неодноразово у Волощині та Молдові. Мені привернуло увагу наступне: майже
щоденно цей князь диктував свої ідеї. Він залишив численні документи,
з яких ми довідуємось, як саме розгорталось життя при князівському дворі. Кінець
кінцем у житті Александру Морузі трапилась жахлива пригода – він потрапив у
турецький полон і турки продали його як невільника на галери. Постать
Александру Морузі переслідує нас протягом усього роману Фанаріотський
рукопис, у даний момент я залишила осторонь повість головного персонажа,
оскільки я вважала за необхідне розповісти про тінь Морузі над Бухарестом, до
якого прибув мій персонаж.
Бухарест початку
XIX століття був сумішшю мов та націй, був своєрідним Вавілоном Румунії.
Одним з важливих персонажів фанаріотського рукопису був Делізорзо, пришелець
у Волоський Вавілон. Послухаємо розповідь Дойни Рушті: Чимало греків, які
прийшли в Румунію, були фактично
македонськими румунами або меглено-румунами. Вони володіли добре румунською
мовою і майже кожний з них мав зв’язки з румунами. Саме тому вони й прийшли в
Румунію, знаючи румунську мову, вони
мали можливість дати собі раду. Одним з цих прибульців був митрополит,
який скинув з престолу митрополита Філарета, ім’я якого збереглося донині.
Філарета скинув з престолу Досітея Філіті, прозваний Делізорзо. Цей грек,
прибулець в Румунські князівства, посідав грецьку культуру і одержав навзу
митрополита. Він походив із змішаної родини: батько-грек, мати-албанка, яка була
фактично волоського походження. Ця суміш була досить нормальним явищем на
Балканах. Митрополит Досітей Філіті був
прозваний мешканцями Бухареста Делізорзо. У романі я зберегла цю кличку, яку я
з трудом розшифрувала, оскільки я знайшла її в документах того часу. Це
було досить чудернацьке прізвище – наполовину
турецьке, наполовину грецьке. Турецьке слово делі означало божевільний, але
божевільний у доброму розумінні. – божевільний зорзо. Слово зорзо було
досить розповсюджене на Балканах. Воно
сприймалося румунами як щось чудернацьке. Делізорзо був людиною неспокійною,
своєрідним мрійним професором. Ходили чутки, що він пікантний, як гіркий
перець.
Життя юнака, що
прийшов у Бухарест з метою набути багатства, протікало у руслі його часу. Однак
письменниця Дойна Рушті збагатила його біографію досвідом іншого персонажа,
його сучасника: Цей персонаж, знайдений мною в одному з рукописів здивував
мене стислою розповіддю. Йшлося про волоха, який прибув в Бухарест, маючи
великі наміри: який відрекомендувався як чужинець, грек, син Раду, що є явно румунським
іменем. В оригінальному рукописі він відомий як Іон, син Раду. На той час було
ліпше відрекомендуватися як грек, ніж волох, виходець невідомого звідки. Цей
волох, що відрекомендувався греком, випадково став невільником, рабом боярина
Дойческу. Йдеться про кохання, відчай, неволю. Як тільки Іон, син Раду, прибув
до Бухареста, його помилково прийняли за Леуна, ім’я якого згадується у
численних документах. Я поєднала долю Іона, сина Раду, з долею Леуна не тому,
що з Іоном щось трапилося негативне, а тому що ім’я Леуна згадується у
численних документах. 17-річний Леун, мабуть француз за походженням був лакеєм
графа Хасатова, першого російського консула в Бухаресті. Цей юнак, якого навіть
князь Морузі називає Леуном, зникає одної ночі. Його розшукує потера. Існує
чимало документів, даних самим господарем країни, які наголошують на
необхідності знайти підлого Леуна. Постає питання: хто такий Леун і що він
заподіяв, оскільки його шукає потера. Відомо, що він носив одяг зеленого
кольору, досить непристойний, одягав вузькі чудернацькі німецькі штани, що
тісно облягали ноги. Мабуть заплітав волосся в косу. В кінці кінців я знайшла
документ, з якого довідалася, що саме заподіяв Леун. Морузі відмічає, що як
тільки Леун буде ув’язнений його треба доставити у родину багатого бухарестського
купця, де його чекає донька цього купця. Юнак повинен був одружитися з нею,
однак, він утік, що знервувало бухарестське суспільство, оскільки ніхто не
хотів зрозуміти чому саме лакей відхиляє таку поважну пропозицію. Отже його розпачливо
шукала навіть потера. Я запозичила цю розповість з реального документа для
змалювання персонажа мого твору, а саме Іона, сина Раду. Іон прийшов у
Бухарест, сподіваючись набути достатків, він не хотів взяти участь у
визвольному війську Греції, очоленому генералом Ламбросом, оскільки 17-річний
Іон, син Раду, хотів насолодитись благами життя.
Історичні документи можуть бути такими ж суперечливими, як і
дійсність, яку вони, як твердять, відтворюють, як і художні твори, які є нічим
іншим, як людськими повістями, нерідко нездійсненими, які підлягають
інтерпретації.
