Тропічна медицина в Румунії
Розпад колоніальних імперій після 1945 року і відкриття світу нових африканських, азійських і південноамериканських держав призвели до поширення тропічних хвороб.
Steliu Lambru, 22.01.2024, 06:11
Розпад колоніальних імперій після
1945 року і відкриття світу нових африканських, азійських і
південноамериканських держав було логічним наслідком ідей, що пропагували
рівність націй і держав. Румунія також орієнтувала свою зовнішню політику на
країни Третього світу або Глобального Півдня. Через програми гуманітарної
допомоги, програми економічної допомоги та освітні програми країни Півночі
намагалися сприяти усуненню людських трагедій у суспільствах, що перебували в
стані конфлікту або розвитку інших дуже відсталих суспільств.
Але нова глобальна відкритість
означала збільшення пересування людей і пов’язані з цим ризики для здоров’я. З
огляду на це Румунія також прагнула розвивати нові напрямки медичних
досліджень, такі як тропічні хвороби. Однак політичні розбіжності між
соціалістичними країнами, тобто колишніми демократичними країнами, окупованими
Радянським Союзом після 1945 року і перетвореними на репресивні режими, та
вільними західними країнами також вплинули на наукові дослідження. Історик
Богдан-Крістіан Якоб дослідив розвиток тропічних хвороб у Румунії до 1989 року.
Він розповів про одну з відмінностей, яка існувала в 1960-х роках між країнами соціалістичного
табору, серед яких і Румунія, з одного боку, та країнами Заходу, з іншого.
Це також можна побачити в роботах
доктора Людовіка Пеуна, одного з провідних румунських фахівців з тропічних
хвороб. «Роль західних експертів у тропічній медицині була применшена. Хоча
резолюція 1974 року Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, своєрідного
парламенту Всесвітньої організації охорони здоров’я, яка передбачала створення
спеціальної програми з дослідження тропічних хвороб, була ініціативою
соціалістичних і африканських країн, насправді саме західні фахівці виступили з
ідеєю глобальної координації дій в цій галузі. Західний вплив на дослідження тропічних
хвороб відзначив через два роки Людовік Пеун, який взяв участь у першій
сесії цієї спеціальної програми Всесвітньої організації охорони здоров’я. Він
зазначив, що в соціалістичних країнах не було жодної програми з дослідження
тропічних хвороб і, що жодна соціалістична країна не була номінована як учасниця
дослідження. Не було жодної турботи про підготовку лікарів для забезпечення
довгострокової медичної програми. Пеун відзначив активну присутність на зустрічі
представників фінансових організацій та фармацевтичних трастів. Лікар запропонував
розпочати дослідницьку програму, щоб забезпечити майбутній ринок нових ліків, які
вироблятимуться. Таким чином, тропічна медицина в Румунії була започаткована як
співпраця з Глобальним Півднем і в той же час, з антикапіталістичної критики.»
У дійсності тропічна медицина зародилася на Заході в колоніальний
період. Але протистояння між капіталізмом і соціалізмом призвело до різких
розбіжностей, оскільки комуністичні режими вважали, що тропічна медицина на
Заході занадто зосереджена на технологічних рішеннях. Соціалістичні країни
запропонували проаналізувати соціо-економічні форми і наголосили на
медичній освіті та орієнтованості на пацієнта. Богдан-Крістіан Якоб каже, що навіть
створення спільного словника було складним завданням. «У випадку Румунії
тропічна медицина не набула
особливої популярності в 1960-х роках. З
одного боку, навіть слово «тропічний» було табу, замість цього використовувався
термін «країни зі складним кліматом». Інший термін – «інфекційні хвороби» – був набагато
нейтральнішим і дозволяв розкрити роль Румунії в програмі викорінення малярії.
Ще одна причина, чому ця сфера не прижилася, полягає в тому, що режим у
Бухаресті уникав втручатися в справи країн Африки на південь від Сахари. Це
змінилося лише в 1970-х роках, коли Ніколає Чаушеску побачив у Глобальному
Півдні економічну та політичну альтернативу як у відносинах із Заходом і
соціалістичними країнами, так і в плані доступу до сировини.»
Існує два джерела, які стали основою
для розвитку тропічної медицини в Румунії, одне азійське, а інше африканське. Першим
було співробітництво з Індією, де румунські лікарі, такі як Людовік Пеун,
проходили стажування. Другий – це медична допомога, яку Румунія надавала
африканським країнам, таким як Конго-Кіншаса (нині Демократична Республіка
Конго), Гвінея, Ангола, Мозамбік, через лікарів, яких відряджали для вивчення
хвороб на місцях. Велика епідемія холери 1961 року досягла Балкан і західної
частини СРСР і змусила румунську владу звернути пильну увагу на цю сферу.
Імпортні патології, привезені безсимптомними студентами з Азії та Африки, а
також румунами, які працювали у країнах Глобального Півдня, стимулювали серологію
та дослідження. У 1974 році було створено Клініку тропічних хвороб при лікарні ім.
доктора Віктора Бабеша у Бухаресті. Програма тропічних хвороб, в якій румунські
дослідники досягли значних успіхів, була зосереджена на вивченні таких
захворювань, як: малярія, шистосомоз або равликова лихоманка, трипаносомоз або
сонна хвороба, лейшманіоз, проказа, лімфатичний філяріоз відомий під назвою «слоновість»
та онхоцеркоз. Програма також включала дослідження карантинних хвороб, таких як
холера, жовта лихоманка, чума, черевний тиф і віспа.»
Наступне десятиліття, 1970-ті роки,
також принесли зміну орієнтації румунської тропічної медицини. Посилання
румунських авторів наукових статей ставали все більш західними, особливо з
англосаксонського світу. У той же час Румунія намагалася побудувати власну
дослідницьку модель, не натхненну ні Заходом, ні соціалістичним табором. А
1980-ті роки характеризуються появою СНІДу та нових викликів, які відкрили інші
теми для медичних, моральних та політико-економічних дебатів.
