Транзитна в’язниця Жілава

Жілава була транзитною в'язницею, одним з островів архіпелагу румунського ГУЛАГ-у, де заарештованих допитували і тримали до остаточного вироку. Спогади осіб, поміщених у цю в'язницю, виходять далеко за межі найстрашнішої уяви.

Warning: Trying to access array offset on null in /home/web/rri.ro/public/wp-content/themes/rri/template-parts/content.php on line 98
Steliu Lambru, 03.08.2015, 09:07

Вязниця Жілава була побудована в середині форту № 13, частини оборонної системи укріплень, розробленої під час короля Кароля I у другій половині ХІХ-го століття для захисту Бухареста. Комуністичний уряд, встановлений радянцями у 1945 році почав процес комунізації Румунії, що означало арешт демократичної політичної опозиції і всіх тих, хто протирічили йому. Таким чином, Жілава стала транзитною в’язницею, одним з островів архіпелагу румунського ГУЛАГ-у, де заарештованих допитували і тримали до остаточного вироку і призначення покарання, а потім відправляли їх в іншу в’язницю, де вони відбували покарання.

Спогади осіб, поміщених у в’язницю Жілава, виходять далеко за межі найстрашнішої уяви. З першої хвилини, увязнених піддавали надзвичайно жорстоким мукам: їх змушували проходити між двома рядами охоронців, озброєних гумовими кийками та шкіряними батогами, які вдаряли їх по голові та інших частинах тіла. Слідував згодом особистий обшук, тобто примусове обстеження тіла і одягу. Ув’язнених відправляли у переповнені камери, у деяких з них проживали по 200 вязнів, і там вони дізнавалися про так-званий “зміюшник, місце, де новачки могли спати, місце, де можна було відпочити. Називали його так, тому що, для того щоб дістатися того місця, роміром всього 50 см. між бетонновою підлогою і ліжком, вязневі доводилося повзти як змії.

Костянтин Іон був заарештований в 1949 році, коли він був учнем бухарестського ліцею і членом учнівської організації, яка друкувала та розподіляла антикомуністичні маніфести. Його свідчення зберігається в архіві Центру усної історії Румунського Радіомовлення з 2000 року: Я жив в камері із іншими 160 чоловіками у спекотні літні місяці – червень, липень і серпень. І зараз не можу забути якими були ліжка, на яких ми спали. Лежали ми на них горизонтально, пліч об пліч, і могли повертатися на інший бік тільки всі разом, бо інакше не було місця. Так само, нові ув’язнені знаходили собі місце в “зміюшнику. Коли хтось хотів напитися води чи добратися до параші (велике відро у тюремній камері для екскрементів і помиїв), мусів йти по сплячих. Така ходьба не раз закінчувалася спотиканням, паданням на голови або тіла вязнів, які кричали і ойкали. Найчастіше це відро наповновалося сечею, яка почала витекати звідти. Багато хто з нас мали невдалу можливість спати в цій сечі.

Арештований в 1949 році за зберігання арсеналу зброї, Александру Марінеску із села Нукшоара, де був центр антикомуністичної партизанської групи Арсенеску-Арнеуцою, був учнем. І його увязнили спочатку у Жілаві, де він ознайомився із “зміюшником. Іноді навіть там, в’язень не був упевнений, що мав місце для нічлігу: Ми спали під ліжком і принаймні в зимку ’50 -’51 рр., щонайменше 15-20 чоловік не знаходили навіть у цих умовах собі місця для нічлігу. Не було там місця, щоб покласти ані голки. Ці люди стояли на ногах в одному куточку камери, тобто ті 15-20 чоловік, які не мали місце для розтягнення своїх кісток. Коли відбувалася зміна охоронців, то інші 15-20 з нас піднімалися та йшли у той куточок камери, щоб і ті, хто до тоді стояли на ногах, могли відпочити. Там не було ані матраців, ані ковдер, ані простирал, не було абсолютно нічого, тільки дошки. У деяких камерах були якісь подерті рогожі. Наші стегна були почорнілими і мали ми шар лускатої шкіри, так би мовити. Правилом серед вязнів було те, що новий вязень у камері, незважаючи на те чи він провів останні 5 або 10 років у інших тюрмах, вважається новим. Йому припадало почати все з нуля, тобто жити в найсуворіших умовах і спати у найпаршивому спальному місці. Після мого прибуття у камеру, довгий період я ночував у “зміюшнику, тобто біля параші. Якщо пробував спати на правому боці, то спав лицем до відра і ризикував бути забризьканий екстрементами. Так що, я спав тільки на лівому боці і прямо на бетоні.

Іон Преда, заарештований в 1949 року за те, що носив їжу партизанській групі Арнеуцою, розповів, так само, умови, в яких він змушений був відпочивати уночі: Нас відправляли у “зміюшник, де не мали на що покласти голову. Нашою подушкою були черевики, а ліжком – навіть рогожі з очерету не було. Нічого! Ми спали прямо на бетоні. Деякі з нас заразилися хронічною екземою, інші задихалися і опухали їм очі. А в камері було тільки одно маленьке віконце. Коли у камері піднімався шум, охоронець закривав нам вікно, на покарання, щоб ми не мали чим дихати. Тримав нас так півгодини, а потім відкривав вікно. Це пережив я у Жілаві.

“Зміюшник був іншим методом приниження індивіда, перетворення його на тварину, щоб знищити у ньому повагу до себе та інших. Це був, так само, ілюзорним критерієм для визначення того, хто користується більш сприятливими умовами утримання у тюремних умовах, чиїм девізом був кожен рятується як може.