Телебачення і суспільство в ’60-х-’70-х роках ХХ сторіччя

У період між 1945 і 1989 роками румунські ЗМІ були повністю підпорядковані комуністичній владі. Процес був поступовим, але послідовним...

Steliu Lambru, 18.02.2019, 07:55

У період між 1945 і 1989
роками румунські ЗМІ були повністю підпорядковані комуністичній владі. Процес
був поступовим, але послідовним. У середині 40-х років були підпорядковані друковані
засоби масової інформації та радіо, а телебачення з’явилося в умовах, коли все
контролювалося державою. Румунські засоби масової інформації мали переважно
пропагандистський характер, однак телебачення, засноване в 1957 році,
намагалося бути ближче до соціальних реалій, багато передач, робилися за
західними прикладами.

Журналіст Йон Букеру був
віце-президентом Телерадіокомпанії Румунії на початку 1970-х років. Маючи досвід
роботи в друкованій пресі, призначення на цю посаду на телебаченні він сприйняв
як професійний виклик. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо,
записаному в 2003 році Йон Букеру розповів, що телебачення стало інвестицією в
спробі залучити Румунію до світу. «Так сталося, що в 1970-му році я почав
працювати на телебаченні. Пригадую, що це було, коли завершилося будівництво
нового телецентру по вулиці Каля Доробанцілор, на той момент один з
найсучасніших телецентрів у цій частині Європи, звичайно, оснащений новітніми
пристроями та найкращим на той час обладнанням. На жаль він не був точно розрахований,
тобто, коли його спроектували і побудували, передбачався обсяг близько 50-55
годин на тиждень: ефір, виробництво та мовлення. Для цього обсягу телецентр був
ідеальним, функціональним, з великими студіями, а трьох виробничих студій на той
час було достатньо. Дуже швидко цього виявилося недостатнім через стрімке
зростання телебачення. Я мав взяти на себе всю журналістську діяльність, тобто
всі журналістські програми, соціальну тематику, все, що припускало репортажі за
винятком «Новин» та економічних програм.»

Звичайно, що головною
місією державного телебачення була пропаганда на користь режиму. І Букеру не
приховував цього. «Від віце-президента очікували координації й орієнтації
деяких секторів і, звичайно, політико-ідеологічної орієнтації програм та необхідних елементів культурної орієнтації, які, треба сказати, що в
той час, у 69-му – 70-му роках, всі добре розуміли. Згодом весь процес зазнав
дуже швидкої, дуже стрімкої, драматичної і навіть трагічної деградації. Коли я почав
працювати на телебаченні, крім загальної орієнтації установи, яка була партійним
ЗМІ, як, до речі, всі ЗМІ, перша стаття Конституції передбачала партійне управління
у всіх секторах діяльності, особливо в галузях, зарахованих до духовного,
культурного, політичного, ідеологічного життя. Я не думаю, що хтось може казати,
що можна було працювати у румунській пресі до 1989 року, не працюючи в
партійній пресі! Звичайно була величезна різниця між тим, як цей принцип
застосовується, скажімо в журналах «ХХ сторіччя» або «Літературна Румунія»,
хоча «Літературна Румунія» мала певну роль органа Спілки письменників, і,
скажімо, Телерадіокомпанія. Але по суті це було те ж саме.»

У 70-х роках програмна продукція румунського телебачення досягла 117 годин на
тиждень, що є вражаючою цифрою для його тодішніх можливостей, але дуже скромною порівняно із
західним телекомпаніями. Незважаючи на це, телебачення набуло культурно-освітньої функції. Йон
Букеру. «Репертуар фільмів, хоча частка кіно була меншою ніж на західних телеканалах, навіть суспільних, був дуже акуратним. Він був дуже добре обставлений ​​цінностями. Серіали, як правило,
були добре підібрані, і ми були серед великих споживачів телесеріалів типу BBC. Цікаво, наприклад,
що серіал «Сага про Форсайтів» транслювався у Бухаресті, перш ніж його транслювали в Парижі. Французи ще не купили «Сагу про Форсайтів»від англійців, коли
румунське телебачення вже транслювало цей фільм. Програми іноземних мов почалася теж в 70-х роках, коли я
прийшов туди з мандатом на впровадження проекту використання телебачення у
вивченні іноземних мов.»

Соціальні передачі також
були надзвичайно популярними в ’70-х роках, коли ще було трохи свободи
вираження поглядів, яка була повністю заборонена протягом наступного
десятиліття. Йон Букеру розповів про дві дуже популярні соціальні передачі, «Рефлектор»
і «Соціальне розслідування». «Я був відповідальним за «Рефлектор» від
керівництва установи. Ця передача тоді транслювалася двічі на тиждень, а «Соціальне
розслідування» транслювалася щонайменше раз на два тижні. «Рефлектор» мав 20,
іноді 25 хвилин, а «Соціальне розслідування» сягало 50 хвилин і навіть години.
Ці дві передачі стали справжнім соціальним інститутом: люди зверталися до редакцій
«Рефлектора» і «Соціального розслідування». Журналісти першої передачі, яких було п’ятеро, були подібними до прокурорів, які виконували свої обов’язки на
базі суспільного мандату. Вони вели особисту кореспонденцію, до них зверталися
люди, які не мали жодної іншої надії, або навіть установи, які вичерпали усі юридичні
можливості врегулювання судових спорів з приватними особами та іншими
установами.»

Але
наприкінці 1970-х років румунське телебачення почало втрачати свою
привабливість, а його програми стали все більш докучливими і спрямованими на
звеличення особистості Ніколая Чаушеску. Проте у ’60-х роках і особливо в 70-х тамтешні
журналісти довели, що якби мали свободу, вони могли професійно займатися своєю справою.