Суд над подружжям Чаушеску

Одна з найважливіших подій Румунської революції наприкінці 1989 року сталася на Різдво - 25-го грудня. Саме в цей день відбулася судова справа, було винесено смертний вирок та страчено комуністичного лідера Ніколая Чаушеску та його дружину...

Warning: Trying to access array offset on null in /home/web/rri.ro/public/wp-content/themes/rri/template-parts/content.php on line 98
Steliu Lambru, 01.01.2018, 06:45

Одна з найважливіших подій
Румунської революції наприкінці 1989 року сталася на Різдво – 25-го грудня.
Саме в цей день відбулася судова справа, було винесено смертний вирок та
страчено комуністичного лідера Ніколая Чаушеску та його дружину, яких
спеціальним судом було визнано винними у загибелі понад 1100 осіб з 16 по 25
грудня. Суперечливий судовий розгляд мав стати переломним моментом, початком
нової епохи і відродження суспільства, травмованого упродовж 45 років постійними зловживаннями й
позбавленнями елементарних прав та умов для життя.

Але суд над подружжям
Чаушеску перетворився на щось, що в наші дні викликає у більшості румунів
почуття відрази. Поспішність, з якою були осуджені та розстріляні Ніколає та
Елена Чаушеску, а також подальші події посткомуністичної політики, зробили цей
процес протилежним тому, чим він мав бути: орієнтиром ностальгії замість
відчуття полегшення, неприємною згадкою про початки нової румунської
демократії, замість гарних спогадів про героїчне повстання народу проти
комунізму.

Історик і політолог,
викладач Бухарестського університету Йоан Станомір вважає, що хід і наслідки
судового процесу над подружжям Чаушеску 25 грудня 1989 року було продовженням
комуністичної юридичної практики. Це було зведенням рахунків, що нагадувало
про ленінсько-сталінські суди, з одного боку, і те, як в країнах
Субсахарської Африки страчують повалених диктаторів. Цей суд не мав нічого
спільного ні з ідеєю законності, ні з ідеєю вирішення проблем минулого. Цей
псевдосуд, цей маскарад, зумів лише відсунути на другий план необхідність
вирішення проблем минулого, відповідальності за минуле. Ніколає Чаушеску, якщо
говорити класичною політичною термінологію, став цапом-відбувайлом, і як
цап-відбувайло дозволив решті нації реабілітувати себе кинувши всю провину на
Чаушеску. Цей процес має низку делікатних проблем. Перш за все правова
кваліфікація дій Ніколая Чаушеску несе фантастичний характер. А по-друге, не
має ніякого сенсу розглядати його з точки зору вимог верховенства закону,
оскільки цей процес об’єднав в собі першу, апеляційну та касаційну інстанції. Це
був революційний суд, який нагадує мені про дії Всеросійської надзвичайної
комісії під час червоного терору.

Після 25
грудня 1989 року багато говорилося про необхідність проведення справжнього суду
над Ніколає Чаушеску. Ми запитали Йоана
Станоміра чи в тодішніх революційних умовах можна було провести
справедливий суд. Чи могла румунська нація виглядати інакше в 1989 році? Чи
могла румунська держава виглядати в 1989 році інакше, ніж банди розбійників,
які влаштовують розборки між собою? Якби усе було по-іншому, й румунський
комунізм виглядав би інакше. Процес над Чаушеску – це останній твір Чаушеску.
Йому вдалося перетворити державу на купу головорізів та співучасників, а ці
головорізи та їх співучасники ліквідували свого боса. Ніколає Чаушеску є
відповідальним не за геноцид у термінології міжнародного права, а за створення
та керівництво незаконного та кримінального режиму, говорячи офіційною правовою термінологію румунської держави. Отже, що б зробила пристойна країна з Ніколаєм Чаушеску? Надала б йому можливість, яку він, як комуніст, не надав іншим: скористатися правом на справедливий суд, в
результаті якого він, мабуть, був би засуджений до довічного ув’язнення. Інакше кажучи, Ніколає Чаушеску в будь-якому випадку
був би засуджений пристойним судом до дуже тривалого позбавлення волі.

Суд на
подружжям Чаушеску був моментом, коли румуни мали б подивитися в очі владі,
яка принижувала і знущалася над ними протягом 45 років. Ця подія мала стати
моментом істини і нагодою порвати з кошмарним минулим. Але цього не сталося, -
каже Йоан Станомір. Це акт, яким ми показали, що не можемо
відірватися від комунізму. А власне страчення показує глибоку безперервність
між комуністичним режимом та режимом Ілієску. Йон Ілієску – це вираженням спроби
румунів відірватися невідірвавшись, типової спроби посткомуністичних суспільств зберегти невинність, якої немає. Усі ті, хто пережив комунізм, вже не
є невинними. Незалежно від того, чи були вони жертвами, чи були вони катами, або
знаходилися в сірій масі тих, хто жив у неспокійні часи. Тоталітарні режими крадуть у людей невинність. І це, на мій погляд, є основним способом розуміння дуже
складного ставлення до комунізму народів країн Східної Європи та народів колишнього Радянського Союзу. Комунізм – це Нессова сорочка, прилипла до тіла, а коли хочеш її зняти, пече.

25 грудня 1989 року це день, коли зустрілися ностальгія, розчарування і почуття приреченості. Примара Чаушеску досі блукає Румунією, нагадуючи про недостойний, але типовий для тих часів суд.