Страйк 13 грудня 1918 року

Наприкінці Першої світової війни люди були у численних пошуках. Вони шукали миру, шукали іншого кращого світу, але водночас намагалися відновити «старий лад».

Warning: Trying to access array offset on null in /home/web/rri.ro/public/wp-content/themes/rri/template-parts/content.php on line 98
Steliu Lambru, 20.12.2021, 07:48

Наприкінці
Першої світової війни люди були у численних пошуках. Вони шукали миру, шукали іншого кращого світу, але
водночас намагалися відновити «старий лад». Старі ідеї
змішалися з новими, а плутанина з ясним мисленням. У тій метушні
суспільно-політичні рухи для багатьох здавалися найкращим рішенням. Війна
спричинила значну нестачу, радикальні рішення знайшли багато послідовників, а
більшовицькі революції в Росії, Угорщині та Німеччині викликали надії.

На цьому тлі
13 грудня 1918 року на одному з центральних бульварів столиці, по Каля
Вікторієй, відбулася демонстрація протесту друкарів, яка закінчилася трагічно. Внаслідок
втручання військовиків проти тих, хто хотів відстояти свої права, 6 осіб загинуло та
15 отримали
поранення. Але цей
короткий опис потребує пояснень. Історик Йоан Скурту описує тогочасні події: «У Бухаресті знаходилося приміщення Соціалістичної партії, неподалік церкви Крецулеску, у центрі міста. Звідти, від
приміщення партії та профспілковців, робітники вирушили з
наміром дійти до
Королівського палацу. Але спочатку
вони зробили обхід по вилиці Йон Кимпіняну та мали намір прямувати по Каля Вікторієй. А коли
підійшли до Національного театру, тоді Телефонного палацу не було,
військовики створили так звані «смуги безпеки». Робітників закликали розійтися, але вони мали намір вигукувати
свої вимоги
перед Королівським палацом. Робітники відмовилися і почали вигукувати гасла «Свобода!», «Хочемо
хліба!», «Хочемо дешевої оренди!». А потім військовики почали стріляти. У
заяві, оприлюдненій наступного дня, уряд заявив, що пройшла демонстрація, що
робітники почали стріляти військовиків, які відповіли. Внаслідок цієї реакції 6 осіб загинуло і 15 отримали поранення, всі серед робітників. Повідомлення не
було достовірним,
до речі, політичний діяч, ліберал І. Г. Дука у своїх спогадах чітко стверджує та, що тільки
військовики
стрілялита що вони діяли з надзвичайною жорстокістю».

Демонстрація
була невеликою за масштабом, але вона набрала обертів з часом і після 1945 року.
Комуністичний режим, встановлений радянською армією, сильно перебільшував те,
що зробив уряд, який придушив демонстрацію. Йоан Скурту уточнює:
«Щодо кількості загиблих є різні варіанти. Коли я приїхав до Бухареста в 1957
і до 1990 року, біля частково відбудованої будівлі Національного театру стояв
пам’ятник, на якому було написано, що 13 грудня 1918 року за наказом
буржуазно-поміщицького уряду було вбито 102 робітника. У 1967 році я відвідав Георге Крістеску, який був
секретарем Соціалістичної партії і потім став секретарем Румунської комуністичної партії. Серед іншого
він розповів мені про кількість загиблих, імена яких були написані на пам’ятнику. Він сказав мені,
що говорив зі своїми товаришами, щоб вони вирушили до кожного сектора столиці та записали скільки людей померло того дня, 13 грудня 1918
року. Було зареєстровано 102 загибелі, але зрозуміло, що більшість не мали жодного зв’язку з
демонстрацією.»

Ми запитали Йоана Скурту, чи надихнулися
організатори демонстрації зразком більшовицької революції,
оскільки це було
серйозне звинувачення на адресу демонстрантів. Ось, що він
відповів: «У той час Соціалістична партія мала політичні вимоги. Вимагала усунення буржуазії, експлуатації, та
проголошення республіки
Румунії. Але демонстрація
не відбулася
під цими гаслами. Однак, уряд прагнув надати цьому руху виключно
політичний характер. В оприлюдненому
повідомленні говорилося,
що у зв’язку з більшовиками з Москви та комуністами з Будапешта, робітники намагалися
усунути існуючий суспільний лад. Наступного дня, 14 грудня 1918 року, уряд видав декрет-закон про відчуження
великих маєтків у понад 100 га у власність селян. Указ видано, щоб і в селах не
було бунту. Селяни були задоволені, відбулася аграрна реформа.»

Спогад про
поведінку російської армії в Румунії взимку 1917-1918 рр. був неприємним для
румунів, влади та населення. Анархія і насильство росіян прихильників
більшовизму були
надзвичайно небезпечними для тогочасної стабільності. Чи влада діяла надмірно,
тому що був так званий «вибуховий» потенціал? Йоан Скурту стверджує:
«Знову треба пригадати слова І. Г Дуки. Він розповів про те, що приблизно через 7 років у нього
була дискусія з генералом, який очолював репресію, який хвалився, що з
власної ініціативи вирішив відкрити вогонь. Генерал Мерджіняну, нібито зателефонував
прем’єр-міністру Йону І. К. Бретіяну, який сказав йому не відкривати вогонь. Генерал повинен
був знайти рішення, щоб розcіяти людей, але не вдаючись до крайнього
насильства. Мерджіняну стверджував, що він взяв на себе відповідальність і що
йому вдалося ліквідувати цю еволюцію до більшовизму в Румунії. Безсумнівним є
те, що уряд не відмовився від цієї дії та що генерала Мерджіняну нагородив король Фердинанд.»

Для тогочасного румунського суспільства страйк
друкарів 13
грудня 1918 року був маргінальним епізодом, але для нас щоб мати «повну картину» кінця однієї
епохи.