Сторіччя кампанії румунської армії 1919 року
Кінець Першої світової війни, після 4 років кривавих битв та особистих і колективних трагедій, не приніс негайного миру. Кожна людина, етнічна група, політична група та нація зазнали глибоких розчарувань.
Steliu Lambru, 09.09.2019, 06:34
Кінець Першої світової війни, після 4 років кривавих битв та особистих і колективних трагедій, не приніс негайного миру. Кожна людина, етнічна група, політична група та нація зазнали глибоких розчарувань. Переможці зіткнулися з наслідками війни та знайденням рішень для відновлення соціального та економічного спокою, переможеним довелося зіткнутися з принизливими умовами того, котрий зазнає поразки. Війна продовжилась у 1919 р., але не як зіткнення військових блоків між країнами-союзниками, а як зональна збройна операція. У Центральній та Східній Європі розпад Австро-Угорщини супроводжувався насильством, яке було вирішено влітку 1920 року підписанням Тріанонського договору. Однак створення Угорської Республіки у березні 1919 р.,більшовицької держави за російським зразком, запатентованою Леніним та очоленої Бела Куном, було головним джерелом нестабільності та перешкодою для миру. Головними цілями угорських комуністів були румуни та чехословаки.
Історик Шербан Павелеску окреслив картину ворожих сусідств з якими зіткнулася Румунія в 1919 році: Можна сказати, що те, що відбулось після перемир’я від 11 листопада 1918 року, – це справжня війна після війни. Практично, румунська держава знаходилась в ситуації, коли вона була змушена захищати зі зброєю в руках рішення румунів з історичних провінцій, які в березні 1918 р., листопаді та грудні 1918 р. про бажання об’єднатися з країною, від ворогів румунської держави. Румунія була практично оточена силами, ворожими об’єднанню, а також існуванню румунської держави. На сході була Радянська Росія та радянські сили в Україні, на північному сході і півночі стикалась з українськими територіальними претензіями, представленими політичними правими, демократичними та націоналістичними силами України, але також тими, що представляли лівих, а саме більшовицьку владу. На заході була Угорщина, спочатку режим після розпаду Австро-Угорщини, який мав таких діячів, як граф Тиса чи Карой, з якими румуни домовлялися, в контексті рішення плебісциту, про умови відокремлення Трансільванії від Угорщини. На південному заході румуни зіткнулися з великим апетитом Сербії, яка мала територіальну суперечку з Румунією внаслідок обіцянок Антанти обом державам у контексті Першої світової війни. На півдні Румунія стикнулась з особливим опором Болгарії залишити Добруджу та дотримуватися положень Конвенції про перемир’я».
Румунсько-угорська війна, яку розпочала угорська Червона армія складалася з двох етапів. Перший пройшов у квітні-травні 1919 р., коли угорці напали на румунські війська в Трансільванії, другий – у середині травня 1919 р., коли угорці вдруге напали після їх відбиття. Чисельність двох армій була приблизно однаковою як щодо людей, так і вогневої сили. Однак Шербан Павелеску розповів про існування двох румуно-угорських воєн, одна звичайна, а друга дипломатична: В основному, це були дві війни. Одна велась на Мирній конференції, друга- на фронті. Це була дуже дивна війна, коли військові дії проходили між двома-трьома раундами переговорів, після чого було перемир’я, накладене Великими державами. Наприклад, 1 травня 1919 року на румунсько-угорському фронті припиняються операції, оскільки цього бажали Великі держави. Ця перерва дозволяє військам Бела Куна переорганізуватись і 20 травня 1919 р. здійснити руйнівну атаку не проти румунів, а проти чехословаків. Їх атака проти румунів зазнала провалу, її дуже легко і швидко відбито. Угорські війська менш ніж за два тижні окупують усю Словаччину. Що стосується фронту на Тисі, то після двох-трьох днів оборони румуни переходять у контрнаступ і дуже швидко, долаючи лінію Тиси, угорські війська падають духом, і румунські війська окупують Будапешт».
Друга фаза румунсько-угорської війни закінчилася в серпні 1919 р. окупацією угорської столиці румунською армією та ліквідацією там Радянської республіки: Окупація Будапешта була проблемою, оскільки, хоча Румунія була атакованою, хоча була в наступі,який не можна було зупинити проти ворога, який напав двічі, Румунію закликали припинити наступ. Був величезний тиск, і лише втручання та ініціатива румунських командувачів на фронті призвели до окупації Будапешта, життєво важливого політичного та військового центру Угорщини та силового розпуску більшовицької республіки. У той час населення Будапешта прийняло румунські війська добре. Більше того, для Румунії було кілька цілей. З одного боку, розгром противника, щоб більше не міг атакувати, з іншого – мати вигідне становище на мирній конференції. Румунські війська покинуть Угорщину лише після підписання Тріанонського договору, у червні 1920 року. І враховуючи всі докладені зусилля, які румунська делегація прийняла на мирній конференції, я вважаю це мудрістю.
100 років тому Румунія військово втрутилася в Центральній Європі, щоб забезпечити власну державну стабільність та волю тих, хто хотів з нею об’єднатися. Однак військова інтервенція Румунії проти більшовицької Угорщини також була ліквідацією комуністичного тоталітарного зародка, відновлення демократії, яка нарешті принесла бажаний мир.
