Сталін та Угорська автономна область Румунії
У 1952 році на частині румунської Трансільванії, за планами сталінського режиму була створена Угорська автономна область.
Steliu Lambru, 06.06.2022, 13:28
1 грудня 1918 року, наприкінці Першої світової
війни, у результаті голосування, проведеного в Алба-Юлії, Трансільванія, яка до
того була складовою Австро-Угорщині, населена переважно румунами, але з
численним угорським населенням, приєдналася до Королівства Румунія. Війна між
Королівством Румунія та Угорською Радянською Республікою, що тривала протягом
1919 року і завершилася захопленням Будапешта румунською армією, закріпила акт,
проголошений 1 грудня.
Тріанонський договір, підписаний 4 червня 1920 р.,
закріпив розпад Угорщини. Вона втратила дві третини своєї території:
Словаччину, Трансільванію, Марамуреш, Банат і Хорватію, більша частина цієї
території увійшла до складу Румунії. Відповідно до зобов’язань перед великими
державами та до політики захисту національних меншин, яку проводила Ліга Націй,
Румунія гарантувала їм права, передбачені міжнародними договорами.
У міжвоєнний період, між 1918 і 1940 роками,
румунсько-угорські двосторонні відносини були майже заморожені. Ревізіонізм,
який просувала Угорщина, досяг своєї кульмінації в 1940 році, коли після Віденського
арбітражу 30 серпня 1940 року Німеччина та Італія змусили Румунію передати
Північну Трансільванію Угорщині, приблизно половину території провінції. Проте
обставинні союзники у Другій світовій війні з Німеччиною, Румунія та Угорщина дивилися на майбутнє двосторонніх відносин. 23 серпня 1944 року Румунія вийшла
з союзу з фашистською Німеччиною і приєдналася до коаліції ООН, намагаючись
повернути до свого складу Північну Трансільванію, як свідчать дипломатичні
документи.
Стефано Боттоні, професор Флорентійського
університету, є автором книги «Спадщина Сталіна в Румунії. Угорська автономна
область 1952-1960 рр.». На публічній конференції, що відбулася в Румунському
Атенеумі в Бухаресті, Боттоні представив позицію Сталіна у румунсько-угорській
суперечці щодо Північної Трансільванії. «Сталін ще з 1944 року вважав, що між
Румунією та Угорщиною йому не потрібно віддячувати жодній з них. Вони обидві
погано поводилися. Вхід цих двох країн у війну проти Радянського Союзу було,
м’яко кажучи, неправильним рішенням. Румунія мала велику перевагу, тому що
зуміла вийти з війни, змінивши табір. 23 серпня об’єктивно змінило ситуацію. Це
не моральна заслуга, це заслуга політичної спроможності всієї румунської політичної та військової еліти, яка зрозуміла ситуацію. Це були ті
самі воєначальники, які вчинили масові вбивства на Східному фронті і які тепер
дисципліновано підкорялися новому курсу союзу з Радянським Союзом.»
На Паризький мирний договір у лютому 1947 року
Румунія йшла принаймні з однією великою перевагою: 23 серпня 1944 року вона розірвала
союзний договір з Німеччиною, після чого приєдналася до Радянського Союзу у
наступі проти німецько-угорських військ. Але, звільнена 25 жовтня 1944 року
румунською армією Північна Трансільванія залишилася під радянською окупацією.
Румунській владі було дозволено повернутися в цей район лише після того, як
король Міхай піддався радянському шантажу і доручив Петре Грозі, близькому
соратнику Москви, сформувати новий уряд, контрольований комуністами. Але
ситуація була далеко не однозначною. Нова румунська дипломатія докладала
великих зусиль у Москві, щоб відстояти свою власну справу, у жорсткій
конкуренції з угорською дипломатією.
Наприкінці Другої світової війни румуно-угорський
кордон повернувся до тих самих орієнтирів, які були встановлені в 1920 році.
Але епопея Північної Трансільванії не закінчилася. СРСР прийняв аргументи
Румунії, але також хотів дати сатисфакцію угорським комуністам. Так, у центрі
Румунії виникла Угорська автономна область, що складалася з трьох повітів:
Ковасна, Гаргіта та Муреш. Стефано Боттоні детально пояснив нову сталінську
формулу врегулювання румунсько-угорського конфлікту. «Сталін уже з 1944-1945
роках міркував у логіці великої держави і в логіці блоку. Наприклад, він знав,
що якщо Угорщину змусять прийняти 2-2,5 мільйона людей із сусідніх держав, із
соціальної, політичної та економічної точки зору, це обернеться справжнім вибухом. І це мало б дуже негативний вплив на
Угорську комуністичну партію, безпосередньо на Матяша Ракоші. Угорці б сказали,
що він некомпетентний, що він за все це відповідає, що він єврей, що він не
може людям допомогти. Потім постало питання не віддячувати Румунію. Але Румунії потрібно
було чимось компенсувати втрату Бессарабії та Буковини. Їй віддали
Трансільванію, але не повністю. Тут ми бачимо підказку, яка веде нас до
Угорської автономної області. Угорцям сказали: тут можна залишатися, але
поводься добре. Ні ревізіонізму, ні Хорті, ні Віденському арбітражу, ні допомозі
від інших, ера Батьківщини, яка допоможе, закінчилася! Румунам сказали: ми
знаємо, як ви поводилися під час обох світових війн і це було недобре. Ви
нічого не зробили для інтеграції меншин. Більше того, ви змусили їх жити, як другосортних
громадян.»
Угорська автономна область проіснувала до 1956
року, коли антикомуністична революція в Угорщині призвела до втрати її
підтримки в Москві. Реформована в 1961 році Угорська автономна область була
ліквідована в 1968 році після адміністративної реформи Ніколая Чаушеску.
