Румунія 1918 року – від екстазу до агонії й навпаки

Окупована військами Центральних сил, зі зіпсованим іміджем в очах колишніх союзників, внаслідок укладення у березні 1918 року сепаратного Бухарестського мирного договору, Румунія намагалася восени 1918 року вийти із майже безнадійної ситуації.

Steliu Lambru, 02.12.2013, 13:02

Окупована військами Центральних сил, зі зіпсованим іміджем в очах колишніх союзників, внаслідок укладення у березні 1918 року сепаратного Бухарестського мирного договору, Румунія намагалася восени 1918 року якомога ліпше вийти із майже безнадійної ситуації. Зміна співвідношення сил між Центральними силами та Антантою осінню 1918 року призвело до того, що наприкінці війни Румунія опинилася в таборі переможців, що, у свою чергу, сприяло появі Великої Румунії шляхом об’єднання Бессарабії, Буковини й Трансільванії з Королівством Румунії. Однак, це було здійснено досить важко. До 1920 року, політична еліта, та зрозуміло все суспільство зіткнулися із труднощами щодо визнання новоствореної держави.

Історик Іоан Скурту розповідає про те, як перейшла Румунія від екстазу до агонії у період 1916-1918 років: “Теоретично, Румунія, яка вступила у війну два роки пізніше, тобто лише 1916 року, повинна була бути підготовленою. Вона могла застосувати цей дворічний період — озброїтися, підготувати військо й необхідні резерви. На жаль, справи стояли інакше. Після ентузіазму вступу у війну, солдати йшли на фронт співаючи й з уквітчаною зброєю, у супроводі численних овацій, ніби-то йшли на прогулянку. Після 10 днів стався крах біля Туртукаї. Тоді румунська влада зіткнулася з дійсністю. У листопаді довелося відступити з Трансільванії, а на початку грудня столиця країни, Бухарест, була окупована ворожими силами. Послідувала евакуація до Ясс, де численні біженці зіткнулися з великими труднощами, епідемія і холера забрали тисячі життів людей. І на додаток, якби цього не було достатньо, біля Ясс поїзд зійшов з рейок. Отже, внаслідок цієї катастрофи загинуло понад тисячу людей.”

Натомість, у 1917 році, настали моменти слави, коли у Мерешештах, Мерештах та Ойтузі, румунська армія зупинила наступ німецьких та австро-угорських військ. Проте, більшовицька революція призвела до капітуляції Румунії та її окупації ворогами. Незважаючи на втрату скарбу в Росії, Румунія, яка підписала сепаратний Бухарестський мирний договір із супротивниками й була змушена долати труднощі, спровоковані більшовицькими революціями в Росії й в Угорщині. Румунія зуміла справитись з цією важкою ситуацією. І це, на думку, історика Іоана Скурту завдячується зусиллям політичної еліти: “Очевидно, що в Румунії існував важливий політичний клас, якому завдячується цей успіх, який зумів подолати ці труднощі. У першу чергу маю на увазі Іона Бретяну, який був головою Національно-ліберальної партії. Бретяну належить важлива роль у здійсненні великого об’єднання. Емісари Бессарабії, Молдови й Трансільванії зустрілися в Яссах з королем Фердинандом, Іоном Бретяну та іншими політичними діячами, з якими обміркували можливості й способи мобілізації сил, спрямованої на здійснення об’єднання. Іон Бретяну очолив делегацію, яка брала участь у мирній Паризькій конференції, на якій успішно відстоював інтереси країни у переговорах з важливими політичними діячами тих часів, як наприклад Президент Америки Вільсон, Премєр-міністр Великобританії та інші. Кінець-кінцем шляхом мирних переговорів 1918-1920 років були ратифіковані документи стосовно об’єднання, укладені у Кишиневі, Чернівцях та в Алба Юлії.”

Окрему заслугу в процесі об’єднання мало, однак, королівське подружжя. Ось, що відмічає Іоан Скурту: “Король Фердинанд, німець за походженням, був офіцером німецької армії. Коли Рада Корони висловилась за вступ Румунії у війну проти Німеччини, тобто проти країни походження короля, фактично, проти його родини, його згода була власною уступкою й, одночасно, важливим кроком для Румунії. Існував навіть обмін репліками. Петре Карп закинув королю той факт, що йому, як німцю, не слід висловлювати згоду у цьому питанні. На це король відповів, що памятає дуже добре, що він німець. Коли б інтереси моєї країни співпадали з інтересами Румунії, я радо поступив би інакше — ствердив король. Фердинад вважав, що він є й румуном, отже він поступив так, враховуючи інтереси країни королем якої він був. “

Зусилля нації були одночасно й зусиллями королівського подружжя, як бачимо, сильні характери проявляються саме у найважчі моменти життя нації. Іоан Скурту підкреслив саме це: ”Королева Марія з самого початку була прихильницею вступу Румунії у війну на боці Антанти. Королеві, англійці за походженням, належить важлива роль стосовно переконання Фердинанда зробити цю жертву в інтересах румунського народу. Король і королева постійно знаходились поряд з народом, з військом, з головними політичними лідерами. Коли виникла необхідність евакуації з Ясс до Одеси, на територію Росії, щоб запобігти окупації всієї Молдови німецькими військами, король відмовився покинути територію країни. Так само поступив й Іон Бретяну. Цей жест сприяв піднесенню національної свідомості, включно й деяких політичних діячів, що вже напередодні поспішили евакуюватися в Україну, у міста віддалені від лінії фронту.”

Велика Румунія була метою покоління початку XX століття, яку досягли всі ті, хто вірили у цю мету, наслідуючи моделі та принципи, долаючи емоції й вагання.