Румунія та мирні переговори 1919 року

Наприкінці Першої світової війни, в 1918 році, території від Росії та Австро-Угорщини, заселені етнічними румунами об'єднались з румунським королівством утворивши, таким чином, Велику Румунію.

Steliu Lambru, 03.02.2020, 06:35

Під
кінець Першої світової війни, Румунія опинилася у таборі переможців. Наприкінці 1918 року території, на яких проживали переважно румуни, котрі входили
до складу Російської та Австро-Угорської
імперій, об’єдналися з Королівством Румунії, а мирні
договори мали закріпити нові
кордони.

Але міжнародне визнання нової Румунії не відбулося так просто, розбіжності та узгодження інтересів
ускладнили укладення мирного
договору.
Румунії довелося справитися з
опозицією з боку своїх
союзників, які дорікали їй, але Румунія відповідала союзникам виправданнями та своїми докорами. Таким чином, стан
напруженості досяг того моменту, коли прем’єр-міністр ліберал Йон І.К. Бретяну, який вирішив вступ Румунії у війну,
покинув мирні переговори, незадоволений тим, що
у випадку Румунії не були дотримані повністю положення Конвенції від 1916 року,
на підставі якої вона вступила у війну.

Ми запросили історика Йоана Скурту розповісти про суперечки між
Румунією та її союзниками Францією, Великобританією, Італією та США у 1919 році
та про докори Румунії з боку Антанти. Ось, що він сказав:
Румунії довелося укласти окремий мирний договір з Центральними силами оскільки Росія вийшла з війни, а Румунія залишилася сама на східному фронті. Однак, вона
уклала мирний договір, принаймні так свідчать документи, за згодою союзників.
Конвенція від 1916 року у великій мірі давала переваги Румунії, Йон І.К. Бретяну вів
переговори дуже добре. Франція зазнала великих труднощів на західному
фронті, і російська армія не змогла здобути перемоги в Галичині. І тоді
вважалося, що Румунія повинна втрутитися, щоб залучати якомога більше німецьких
та австро-угорських солдатів і таким чином поліпшити ситуацію на двох фронтах. У
цих умовах були зроблені певні поступки, про які наприкінці війни Франція зокрема
почала шкодувати.

Через складну ситуацію, в якій опинилася Франція в 1916 році, необхідність
вступу Румунії у війну стала терміновою. Йоан Скурту вважає, що в той момент Румунія
знала скористатися своїм шансом та отримати важливі переваги. Які були ці
переваги? Йоан Скурту уточнює: По-перше, йшлося про північний та західний
кордони, які Йон І.К. Бретяну з надзвичайною ретельністю визначив. Він уточнив лінію
кордону, беручи до уваги певний пагорб, певну річку, певне село, щоб
тоді, коли довелося встановлювати кордони на Мирній конференції, вони б були вже вирішені. Цей кордон фактично поважав течу річки Тиси аж до її впаду в Дунай,
що, з іншого боку, невдоволено Сербією, яка, в свою чергу, стверджувала, що кордон проходить занадто близько до Белграду, та що їй необхідний безпечний простір,
хоча Румунія зобов’язалася не мілітаризувати відповідний кордон.

У січні 1919 року почалася Мирна конференція в Парижі, і делегація Румунії поїхала
туди, щоб отримати те, що їй обіцяли. Але були інтереси, яких треба було
задовольнити через компроміси. Йоан Скурту: Була різниця між поглядами «чотирьох
великих», тобто президентом США, прем’єр-міністром Великої Британії,
прем’єр-міністром Франції, прем’єр-міністром Італії, з одного боку та Йоном І. К. Бретяну, з іншого боку, який вважав, що на підставі положення Конвенції від 4 серпня 1916 року,
держави-підписанти мають бути рівними. Але на
мирній конференції утворилася Вища рада, яка встановила, щоб держави-члени мали
статус держав з необмеженими інтересами, в той час як інші держави, в тому
числі Румунію відносили до держав з обмеженими інтересами. Беручи до уваги той факт,
що президент США Вільсон боровся за рівноправність між державами, за
демократію, за демократичне врегулювання суперечок між державами, Йон І.К. Бретяну
наполягав на тому, щоб до Румунії ставилися як до решти країн-переможниць. Але навіть президент США Вільсон уточнив, що кожна
країна вартує скільки вартує її військова сила.

Хоча, врешті-решт
прем’єр-міністр Йон І.К. Бретяну добився визнання нової Румунської держави, він подав у відставку й відмовився
підписувати Мирний договір від імені Румунії. Александру Вайда Воєвод підписав мирні договори, які визнавали Велику Румунію. Йоан Скурту
пояснює: Не можливо було щоб невеличка країна, яка хотіла об’єднати свої території, а це об’єднання мало бути укріплено договорами, мала претензії бути рівною з США,
Францією, Великобританією та Італією. Навіть й Бретяну зрозумів це та залишив Александру Вайду Воєвода очолювати румунську
делегацію, порадивши йому напередодні вступити до масонства. Бретяну
дізнався, що багато рішень приймалися вночі, коли члени масонської організації зустрічалися. Бретяну не брав участь, оскільки він не був членом жодної масонської організації. Але, Вайда був більш придатним і зрозумів, що
йому нікуди діватися. Вайда пояснив у парламенті,
що він усвідомлював той факт, що кинувся в яму і потяг зі собою Румунію, але він відчував, що в тій ямі перебували також делегації США, Великобританії, Франції
та Італії .

Нарешті, Румунія добилася визнання об’єднання
Буковини з Румунією через договір з Австрією, визнання об’єднання Трансільванії
з Румунією та визнання об’єднання двох третин Банату через договір з Угорщиною. Таким чином, Румунія домоглася своєї мрії.