Румунські комуністи у докомуністичні часи
До встановлення комуністичного режиму в умовах радянської окупації, прихильники комуністичної ідеології вважалися спочатку ідеалістами, а потім підкупленими СРСР і зрадниками національних інтересів Румунії.
Steliu Lambru, 17.08.2015, 01:12
До встановлення комуністичного режиму в умовах радянської окупації, прихильники комуністичної ідеології вважалися ідеалістами. Хоча мали лише незначну, маргінальну роль, вони привернули до себе увагу радикалізмом запропонованої ними моделі. У Румунії комуністичні ідеї мали обмежену аудиторію, а коли прихильники комунізму прийшли до влади у Росії, вони стали ще більш маргінальними. Більшовицька Росія стала головним ворогом Румунії як унаслідок складних історичних відносин, так і через агресивну політику Комінтерну. Румунські комуністи докомуністичних часів вважалися підкупленими СРСР і зрадниками національних інтересів Румунії.
Історик Адріан Чорояну очолив групу фахівців, які видали збірку біографій румунських комуністичних лідерів до 1945 року, коли до влади прийшов комунізм. Васіле Лука, Гьорге Гьоргіу-Деж, Петре Константінеску-Ясси, Ана Паукер, Ніколає Чаушеску, Петре Гьорге стали важливими виразниками румунської влади між 1945 і 1989 роками. “Поблизу кордону з Радянським Союзом кількість комуністів була відносно невеликою, можливо через побоювання в цих країнах російського експансіонізму. Щоправда, тут слід відзначити деякі нюанси. Одна ситуація була в Румунії, де комуністична партія була заборонена з 1924 року, інша – в Чехословаччині, де пролетаріат був численнішим і була соціальна база для лівих і крайніх лівих рухів. Я думаю, що ключовим елементом в цей період є необхідність відокремити в суспільній промові правду, основану на документах, від поширених у суспільстві кліше. Дійсно у Румунії було кілька тисяч осіб, які, з тієї чи іншої причини, вважали, що ця ліва ідеологія, яку екпериментували в Радянському Союзі може мати майбутнє. Ми не повинні розглядати 30-ті роки крізь призму того, що знаємо сьогодні. Треба визнати, що, як це було й з праворадикалами, на прикладі легіонерського руху, який привабив багатьох високоосвічених молодих людей, і комунізм привабив багатьох людей, від адвокатів до пересічних працівників. Вони вірили в те, що модель, запроваджена в Радянському Союзі може стати вікном у краще майбутнє.
Інтелектуали, представники середнього класу, робітники, всі, хто приєднався до комуністичного руху мали різні особисті мотиви. Наприклад, як це не парадоксально, але інтелектуали були захоплені Радянським Союзом під впливом Заходу. Розповідає Адріан Чорояну. “Були люди, які, парадоксально, були уважні до того, що відбувається на Заході. Тоді в західних країнах кількість комуністів стрімко зростала. І, зовсім не парадоксально, люди, як Петре Константінеску-Ясси приєдналися до комуністичного руху через французьку профспілку. А Лукреціу Петрешкану читав твори російських комуністів, але французькою мовою. Мабуть було досить незвичним те, що румунські політики в 30-ті роки спостерігали за поширенням комунізму на Заході, особливо у Франції, країни, до якої румуни були дуже уважні. Звичайно, вони могли потрапити в цю пастку, уявляючи собі, що прогресивні елементи на Заході доброзичливо ставилися до того, що відбувається в Москві. В СРСР пропагандистська машина працювала дуже добре. Сьогодні ми знаємо, що багато видатних інтелектуалів Франції і Великобританії потрапили в пастку комуністичної ідеології, так само й провідні діячі догітлерівської Німеччини та Італії. Те саме сталося й в Румунії, звичайно в меншому масштабі. Ні слід, так само, перебільшувати: не було ні сотень тисяч комуністів, ні десятків тисяч. Але треба враховувати те, що Комуністична партія була оголошена поза законом в 1924 році, і не існує списків з членами Комуністичної партії Румунії, тому що їх не було тому що партія була заборонена. Отже ми ніколи не дізнаємося їх точну кількість. З міркувань безпеки тодішня влада була всіляко зацікавлена занижувати їх кількість, уважно стежила за комуністами, зменшувала їх роль. Потім, з приходом комунізму до влади зявилося багато нелегалів, напевно набагато більше ніж їх було в дійсності. Звідси й відомий жарт про цих комуністів-підпільників: “Мало нас було, але багато залишилося.
Чи можна вважати тих, хто приєднався до комуністичного руху простими ідеалістами, які не мають ніякої відповідальності за те, що послідувало? Відповідає історик Адріан Чорояну: “Ми зібрали дані про чільних постатей в історії Румунії. Усі вони відомі особи і ми знаємо сьогодні, що кожен з них, крім Петра Гьорге, зіграли свою роль після 23 серпня 1944 року. Після аналізу їх діяльності в 30-ті роки ми не можемо не розповісти про те, що вони зробили пізніше, тому що вони скористалися процесами 30-их років, говорячи сучасними термінами, вказали це у своїх резюме, створили довкола цього справжню міфологію. Наведу приклад Ніколая Чаушеску, який, ймовірно, є найбільш видовищним з усіх. Ми, історики, балансуємо на дуже тонкій грані, тому що, з одного боку, зрозуміло, що в дійсності їх не було дуже багато, але з іншого боку, випливає, що їх не було і так мало як нам би хотілося. Мова не йде про 800 або 1000 осіб, як дехто стверджує. З проведеного нами дослідження випливає, їх було кілька тисяч. Важко сказати, скільки з них були переконаними соціалістами і скільки комуністами. У суді багато з них заперечували свій зв’язок з комуністичним рухом, але потім, в 40-х роках, коли комуністи прийшли до влади, всі вони стверджували, що були активними членами комуністичного руху.
Про румунських комуністів докомуністичних часів говорилося багато: що вони є месіанською сектою або підривною організацією з містичними віруваннями, і це незважаючи на їх атеїзм. Комуністи, однак, були прагматиками і вміло скористалися всіма можливостями.