Румунські дослідники на краю світу: Юлій Поппер
Інженер, дослідник і картограф Юлій Поппер народився в 1857 році в Бухаресті в родині антиквара, книжника, журналіста і вчителя першої школи єврейської громади в Бухаресті.
Steliu Lambru, 06.02.2017, 08:33
У румунському просторі було
небагато дослідників-авантюристів, золотошукачів і мандрівників. З небагатьох
румунських мандрівників XVII-го – XVIII-го століть до наших днів свої замітки
залишили декілька. Цар Олексій Михайлович Романов у 1675-78 роках відправив з
Москви в Китай Ніколая Мілеску-Спетару, який написав відомий «Опис Китаю». У ХІХ-му столітті
до енциклопедій недосліджених куточків Землі починають входити й румунські
імена, серед яких Юлій Поппер.
Інженер, дослідник і
картограф Юлій Поппер народився в 1857 році в Бухаресті в родині антиквара,
книжника, журналіста і вчителя першої школи єврейської громади в Бухаресті.
Майбутній дослідник отримав початкову і середню освіту в Бухаресті, а потім
навчався на інженерному відділенні Паризької політехнічної школи, де в 1879
році захистив диплом гірського інженера. Свою професійну кар’єру він почав у
компанії Суецького каналу і до 1883 року здійснив чимало поїздок на Далекий
Схід і на Аляску. Так почалося пригодницьке життя сміливої людини, яка зробила
відомою Румунію далеко за її межами, десь на краю світу.
Евелін Фоня, журналістка
бухарестської газети Realitatea evreiască/Єврейські реалії, стала нашим гідом
слідами дослідника і авантюриста Юлія Поппера. У 1967 році, коли відзначали
150-річчя незалежності Аргентини, серед тих, хто вніс свій вклад в основу
аргентинської держави згадали й Юлія Поппера, одного з першопрохідців і
колонізаторів Вогненної Землі. Сміливий і замучений бісом пригод, молодий Юлій Поппер
відвідав Константинополь, Індію, Китай та Японію. Потім він обрав інші
горизонти: Суец, Сибір, Північну Америку, а після короткочасних зупинок -
дістався Мексики, де він створив кращу карту цієї країни і написав Щоденник
іноземця/Diario de los forasteros. Звідти доля завела його в Бразилію, а з
1885 року в Аргентину, країну, яка стала його другою батьківщиною. З цієї країни він
прибув в південну Патагонію збурений ідеєю пошуку золота і переконавши уряд
Аргентини надати йому в цьому підтримку.
Перша експедиція на чолі
Юлієм Поппером не увінчалась успіхом. Проет, друга, краще організована експедиція,
принесла і перші позитивні результати. Поппер зупинився на архіпелазі Вогняна
Земля, оголосив його володінням Аргентини і розпочав колонізацію.
Оголосивши про знайденняя покладів золотоносного піску він заснував кілька
золотих копалень, а потім заснував низку поселень і налагодив морське
сполучення між Ель Парамо і Буенос-Айресом. Так само з його наказу була побудована перша вузькоколійна залізниця, а введена ним у 1891 році в місцевий обіг
поштова марка є на сьогодні одним з філателістичних раритетів. У процесі пошуку
золота в Ель-Парамо, Юлій Поппер винайшов пристрій, здатний перемивати золото
із морського піску. Винахід було запатентовано і використовувався в ряді країн
Південної Америки і Південної Африки. Результатом його дослідження стали
численні статті, дослідження, карти, брошури і книги, а велика французька
енциклопедія La Grande Encyclopédie, опублікована в кінці ХІХ-го століття,
включила його до списку найвидатніших дослідників тих часів.
Евелін Фоня надає інші
деталі експедицій Поппера. У вересні 1886 року Поппер на двох невеликих суднах
Мадона дель Карміне та Марія Луїза, відправився в небезпечну експедицію про
яку багато часу мріяв. У 1888 році почалася друга експедиція, на цей раз
успішна. Він перетворив колонію Ель-Парамо на невелике містечко, губернатором
якого став. Він особисто зайнявся організацією міста, будівництвом мостів і
доріг, створив суд, сили правопорядку, почав карбування золотих монет і
ввів в обіг поштову марку із зображенням свого герба. Ностальгія за
батьківщиною матеріалізувалася в назвах річок і рівнин: Пунта-Сіная, гора
Лаховарі, Ріо Росетті, Ріо Урєкє, в географічних назвах: Ясська долина, парк
Броштень тощо. Примітно, що серед поселенців були й землевласники з Румунії, а
їхні нащадки називали себе hijos de rumanos/діти румунів.
Незважаючи на величезну відстань, що відділяла його від
рідної країни і тривалий час, проведений в Новому Світі, Юлій Поппер постійно
підтримував зв’язки з Румунією. Він приятелював з Василем Александреску Урекя,
румунським істориком, письменником, меценатом румунської науки і членом
Академії наук Румунії. Розповідає журналістка Евелін Фоня. У 1887 році він був
обраний членом-кореспондентом Румунського географічного товариства, де, завдяки
Василю Александреску Урекя, тоді міністра народної освіти, були зібрані наукові
роботи і дорожні нотатки, написані під час мандрів далекими землями. Поппер
подарував Василю Урекя червоний
плюшевий альбом, обкладений тюленевою шкірою і з табличкою з написом Вогняна
Земля із золота, знайденого на пляжі Пунта-Сіная.
7 червня 1893 року
36-річний Юлій Поппер був знайдений мертвим у своєму помешканні в Буенос-Айресі.
Причиною смерті став серцевий напад (за однією з версій – був отруєний). Він
був похований у спільній могилі на муніципальному цвинтарі аргентинської
столиці. Його особистість і подорожі надихнули авторів художньої літератури, а
одним з найвідоміших є роман Раду Тудорана Підняти вітрила!, за мотивами
якого в 1970 році був знятий однойменний художній фільм. У 2001 році, з нагоди
125-ої річниці з дня створення Румунського географічного
товариства, лекції Юлія Поппера
були опубліковані в книзі Екстраординарні подорожі, поряд з науковими
роботами інших відомих географів Румунії.
