Румунській монархії -150 років
До 1945 року, день 10 травня 1866 року мав для румунського суспільства значення доброго початку, після довгого й бурхливого періоду пошуків, невизначеності та розчарування.
Steliu Lambru, 09.05.2016, 13:22
До 1945 року, день 10 травня 1866 року мав для румунського суспільства значення доброго початку, після довгого й бурхливого періоду пошуків, невизначеності та розчарування. Протягом першої половини XIX-го століття румуни прагнули застосувати ідеї модернізації, сягнути благополуччя, збудувати демократію. Втіленню цих ідей прислужився принц німецького походження Кароль Гогенцолерн-Зігмарінген, прибуття якого в Румунію 10 травня 1866 року започаткувало найкращий період в історії Румунії. Кароль I, засновник румунської монархії, був першим з чотирьох королів Румунії, й на думку більшості, найкращим з них. Історик Алін Чупала підкреслив, що на початку, як Кароль, так і румуни, стикалися з труднощами взаємного сприйняття, маючи, однак, взаємні сподівання: За винятком політичних діячів, населення сприйняло прибуття Кароля байдуже, оскільки він був людиною невідомою, німецьким принцом, католиком, отже для більшості населення – чужоземцем. Політична еліта, натомість, пов’язувала з ним великі сподівання, враховуючи розчарування, пов’язані із правлінням Александру Іона Кузи. Слід відмітити, що майбутній король, у свою чергу, був досить збентежений. Пізніше, королева Єлизавета з гумором розповіла про епізод прибуття в Бухарест Кароля, який після довгої, стомленої й небезпечної подорожі був досить розчарований становищем, з яким зіткнувся. У порівнянні з німецькими містами, Бухарест був провінціальним містом, королівська резиденція, а саме будівлі родини Голеску, не відповідали королівському рівню. Незважаючи на ці тимчасові розчарування, Кароль, однак пристосувався до даної ситуації й зумів подолати цей важкий період.
Спадкоємець Кароля I, його внук Фердинанд I, сягнув рівня свого знаменитого дядька. Разом з дружиною, королевою Марією, Фердинанд був основоположником Великої Румунії у 1918 році. Історик Алін Чупала відмічає надзвичайну життєвість королеви, яку вона навівала всім у тяжкі моменти Першої світової війни та сприяла консолідації держави у післявоєнний період: Королева Марія взяла на себе обов’язки організатора, людини, яка полегшує страждання поранених та цивільних громадян, які знаходилися поза лінією фронту. Королева відігравала також важливу політичну роль. Незважаючи на те, що тодішня система конституційної монархії забороняла брати на себе політичні повноваження, вона зуміла подолати ці перепони. Численна кореспонденція королеви свідчить про політичні зусилля, здійснені королевою з метою досягнення необхідної міжнародної підтримки. Мемуарна література епохи свідчить про те, що королева Марія взяла на себе не лише соціальну та культурну роль, а також й політичну роль. У надзвичайно важкі моменти початку 1918 року королева належала до незначної кількості румунських лідерів, які вірили у перемогу, прагнули втілити в життя національний ідеал. З моральної точки зору це непохитне ставлення королеви заслуговує особливої уваги.
Кароль II, третій король, був людиною з важкою та суперечливою особистістю. Історики вважають його, і завдяки хвилюючим подіям 1930 року, коли він панував, людиною, з ім’ям якої пов’язаний початок занепаду румунської демократії. Ось, що відмічає історик Флорін Мюллер: Кароль II був надзвичайно складною політичною особою, який мав на мою думку, ідеї більш спільними зі своїми наступниками, зокрема з Іоном Антонеску або з комуністичними лідерами, ніж з Румунією Кароля I та Фердинанда I. Кароль II був королем, під час правління, якого процеси модернізації Румунії зазнали нової стадії розвитку, до чого він активно втручався. Румунська модернізація була процесом, що усунув моральні та конституційні принципи на другорядний план. Кароль більше покладався на квазіфашистський спосіб мобілізації національних ресурсів, застосував стиль праці протилежний суворому стилю Кароля I та стилю свого поміркованого батька Фердинанда I. Стиль його політичної діяльності залишив глибокий відбиток в пам’яті румунів. Зокрема, комуністичний режим у значній мірі завдячується особистому стилю правління, застосованого Каролем II. Він підготував Румунію до наступного тоталітаризму.
Останній монарх, Міхай I, після війни заперечував комунізацію Румунії, доклав великих зусиль для відновлення демократії, отже продовжував славну традицію перших двох монархів. В інтерв’ю даному в 2008 році Центрі Усної історії Румунського товариства радіомовлення, король Міхай I, який переніс численні труднощі у своєму житті, дав поради румунам, як слід поводитись одні з одними: Необхідно поводитись по-людськи з іншими людьми, у міру можливостей не нехтувати іншими, людяність як й інші декілька речей важко пояснити. Доброта – взагалі, однак не безмірна доброта, іноді доводиться, як кажуть, затягувати вузол. Мені довелося бачити чимало жахливих подій, які мали місце у країні. І, коли бачиш, що це ніби не стосується представників влади, що іноді майже топчуть людину, це викликає реакцію. На мій погляд, існує інше правило, а саме людяність, повага до бідної людини, незалежно від її соціального стану, бо всі ми люди. Досить неприємно коли зустрічаєш людей, що нехтують іншими людьми, вважають їх сміттям, це жахливо.
30 грудня 1947 року комуністичний режим усунув румунську монархію. Румунія потрапила в кігті тиранії, від якої звільнилася лише в 1989 році. Зразок монархії, яка святкує своє 150-річчя вважається нормальністю.
