Румунський філософ та есеїст Еміль Чоран

Історик релігії Мірча Еліаде, драматург Єуджен Йонеску та філософ і есеїст Еміль Чоран утворюють триплет румунського покоління, що вплинув на західний культурний світ після 1945 року.

Warning: Trying to access array offset on null in /home/web/rri.ro/public/wp-content/themes/rri/template-parts/content.php on line 98
Steliu Lambru, 09.08.2021, 07:29

Історик релігії Мірча Еліаде, драматург Єуджен Йонеску
та філософ і есеїст Еміль Чоран утворюють триплет румунського покоління, що
вплинуло на західний культурний світ після 1945 року. Усі троє обрали вигнання
після того, як до влади в Румунії 1945 року прийшов комуністичний режим. Усі
троє, народжені з різницею в два роки, виступили на найвищому рівні в трьох
сферах: Еліаде в історії релігій, Йонеску в театрі та Чоран у філософії.

Наймолодший з них, Еміль Чоран, народився 110 років тому, 8 квітня 1911 р. у м.
Решінарь Сібіуського повіту і помер 20 червня 1995 р. у Парижі, у віці 84 роки.
Його батько був православним християнським протоієреєм, а мати – дочкою
нотаріуса, який був зведений в сан барона. Він навчався на факультеті
літератури та філософії Бухарестського університету, де зблизився з двома
іншими відомими румунськими філософами міжвоєнного періоду – Петре Цуця і
Константином Нойкою. У 30-х роках Чорана приваблювала жива філософська течія -
румунська версія екзистенціалізму. Молодий Чоран старанно вивчав твори Фрідріха
Ніцше, Артура Шопенгауера, Георга Зіммеля, Мартіна Хайдеггера, Федора
Достоєвського, Лева Шестова. Ще відтоді він висловлював агностичні думки та
страждав від безсоння – дуже важлива ​​біографічна деталь, яка позначить його творчість.

Еміль Чоран вважав себе більше есеїстом, ніж філософом, називаючи себе
«черговим скептиком світу, що занепадає». Його роботи показують його як
мислителя-песиміста, в якому переважають присутність страждань, занепаду та
нігілізму. Починаючи своєю першою книгою «На вершинах відчаю»,
виданою у 1934 році, коли йому було всього 23 роки, Чоран дав волю своїм
хворобливим думкам. Потім він видав ще чотири томи румунською мовою, в яких
темні роздуми про стан людини мали продовження. У 1937 році він виїхав до
Франції зі стипендією Французького інституту в Бухаресті, яка була продовжена
до 1944 року, а потім він вирішив залишитися у Франції. У Парижі, де жив в
Латинському кварталі, він написав ще дев’ять книг, завдяки яким утвердився у
французькому культурному просторі як справжній черговий скептик світу, що
занепадає.

Твори Еміля Чорана були перекладені на різні мови, а критика загалом сприйняла
його позитивно. Літературний стиль його творчості настільки позначив його, що
він зробив з цього велике занепокоєння. Його вважали одним із найважливіших
стилістів французької есеїстики другої половини ХХ ст. Центральною темою його книг французькою залишилося самогубство, тема якій він присвятив великі простори. Іншими темами були первородний гріх, трагічний
зміст історії, кінець цивілізації, загроза Зла, відмова від віри. Філософія є можливою
лише як уривок, вважав Чоран, тому багато його подальших сторінок містять
афоризми та короткі зауваження щодо вже його улюбленої теми.

У 1990 році філософ Габрієль Ліїчану зняв фільм з
Емілем Чораном – один із перших фільмів про нього румунською мовою. Одне із
запитань стосувалося його творчості. «Моя робота – це питання одержимості. Я
написав усі книги з медичних та терапевтичних причин. Та сама одержимість, тема
марності та смерті. Усі інші питання не мають значення. Усе, що
викладається стає більш терпимим. Вираз – це ніби ліки. Для
чого, зрештою, потрібно розповідати свої гріхи
священику? Для звільнення. Все, що озвучується, втрачає
інтенсивність. Це терапевтично, у цьому сенс терапевтики. Дійсно, депресивні стани, які я пережив у своєму житті, могли
призвести мене до божевілля або, що ще гірше, до повного краху справи всього
свого життя. Той факт, що я їх сформулював, виявилося надзвичайно ефективним.
Якби я не писав, я переконаний, що для мене все закінчилося б погано. І я
перестав писати, бо в мені щось змінилося, мова йде про зменшення.»

Чоран вважав, що крайній особистий досвід має вирішальний
вплив на існування кожної людини. Безсоння, від якого він страждав, стало тим
досвідом, що глибоко вплинув на нього і змусив писати чудові сторінки. Чоран розповів
Габрієлю Ліїчану про важливість недосипання для людського існування. «До того,
як страждати від безсоння, я був майже нормальною людиною. Втрата сну стала для
мене пробудженням. Я зрозумів, що сон – надзвичайна річ і що життя стерпне лише
завдяки сну. Вранці ви починаєте нову пригоду або ту саму, але з перервою.
Безсоння – це надзвичайне відкриття, оскільки воно пригнічує непритомність.
Тобто ви проводите 24 години на добу усвідомлюючи все навкруги. А людина
занадто слабка, щоб витримати це багато часу. І тоді це акт героїзму, кожен
день стає боротьбою. Коли я страждав від безсоння, я абсолютно зневажав усіх,
всі вони були для мене тваринами. Безсоння кидає людину в крайнощі.»

У молодості Чоран був приваблений фашизмом,
привабливість, яку він засудив на початку 1940-х рр. У 1970-х роках в одному інтерв’ю
він знову назвав прихильність фашизму найбільшою безрозсудністю своєї
молодості. Вплив Чорана, особливо у Франції, відчувався не лише у високій
культурі, а й у поп-культурі. У 1991 році французька співачка Мілен Фармер
написала слова свого хіту «Розчарована», під впливом дебютної книги Чорана «На
вершинах відчаю». А в березні 2021 року Чоран став героєм коміксу французького
художника Патріса Рейтьє.