Румунська революція й поворот до демократії

У середині XIX століття в політичному словнику слово революція набуло в основному значення усунення давніх ідей та практик та оновлення суспільства взагалі.

Steliu Lambru, 19.12.2016, 10:44

У середині XIX століття в політичному словнику слово революція набуло в основному
значення усунення давніх ідей та практик та оновлення суспільства взагалі. Оновленню в першу чергу підлягала
політика. Це стосувалося як політичних діячів та політичних ідей, так і заохочення досить
частих змін. Революція вважалася двигуном історії, а марксизм був ідеологією,
яка в значній мірі вплинула на спосіб сприйняття ідеї революції.

Марксизм твердив, що класова
боротьба сприяла постійному розвитку людства. Революція, в свою чергу,
вважалася повстанським процесом, внаслідок якого необхідно усунути й знищити
капіталізм. Одночасно, революція вважалася безперервним процесом в
разі перемоги пролетаріату й реформування суспільства.

Після встановлення
маркситсько-ленінської влади у Росії в 1917 році та її поширення шляхом
радянської окупації в Центральній та Східній Європі, продовження революції мало
відбутися в усьому світі. Однак радянський режим
та поняття революції як соціальний переворот зазнали поразки. Комунізм
означав придушення елементарних прав людини й привів до загального
економічного зубожіння.

Революції 1989 року в Центральній
Європі були логічним результатом
драматичного погіршення життєвих умов. Ці революції історики та політологи сприйняли як повернення до демократії, яку вони
втратили, нехотячи в 1945-1947 роках. Революції 1989 року вже не вважаються
тепер основою соціальних переворотів, а навпаки основою утвердження демократії. Одночасно з подіями
1989 року усвідомлення поняття революції набуло свого оригінального сенсу, тобто-повернення до
початкового моменту, зокрема до сенсу славнозвісної Англійської
революції від 1688 року. Революції 1989 року також славнозвісні, оскільки поклали
кінець тиранії, повернули політичному
діячу гідність.

Щорічно, у грудні, румуни
відмічають падіння комунізму, повернення до нормальності. Повернення демократії
ціною загиблих та поранених матиме завжди найважливішу політичну цінність, яка зростатиме разом із плином
часу. 16 грудня 1989 року в Тімішоарі мали місце перші антикомуністичні
маніфестації, які знайшли широкий відгук в Бухаресті 21-22 грудня, коли
диктатор Ніколає Чаушеску був усунений від влади. Політолог Іоан Станомір
вважає, що 22 грудня 1989 року було основоположним моментом в історії країни: 22
грудня безумовно становить кінцевий момент комуністичного періоду.
Важливо підкреслити саме це, оскільки деякі політичні діячі, що з’явилися на
політичній сцені після грудневих подій 1989 року, намагалися применшити
розміри антикомуністично-демократичних народних маніфестацій, які спричинили крах
режиму Чаушеску. Я наголошую на розмірах цих маніфестацій. Йшлося не лише про
усунення від влади диктатора, який завдав ганьби країні, йшлося також про
утвердження певних цінностей, які хоча не були досить чітко визначені,
відтворювали бажання усунути комуністичний режим з усім його кортежем матеріальних нестатків та
драматичних політичних обмежень свободи.

Однак, позбавлення людей від ідей комунізму, було досить затяжним процесом, який мало хто зрозумів як
слід, як болюче зусилля відокремлення публічного добра від публічного зла, як
усвідомлення минулого та майбутнього. Іоан Станомір стверджує: 22 грудня подібно дволикому Яносу є дволикою подією. З одного
боку, це момент святкування свободи, з іншого боку – це момент початку авантюри
так званих терористів. Якби не було терористів та жертв у досі невияснених
обставинах, майбутнє 22 грудня , мабуть. було б іншим. Слід не забути, що існує
кладовище Героїв Революції, які загинули і поховані там, переважна більшість жертв
є наслідком дій так званих терористів, дій, що мали місце після 22 грудня 1989
року.

Отже, румунська демократія почала
відроджуватися, ознакою оздоровлення суспільства був плюралізм поглядів..Відроджувалися історичні партії, ліквідовані комуністичним
режимом, люди мали можливість вільно висловлювати свої ідеї й втілювати їх у
життя. Усе найчастіше звучав голос людей, відповідно йому реагували й політичні
діячі. Послухаймо Іоана Станоміра: 22 грудня 1989 року дійсно
було моментом братерства й братання, якому наслідував політичний розбрат,
населення Румунії згрупувалося у протилежні одні одним групи, чому сприяли Фронт національного порятунку та Іон Ілієску,
одночасно з присвоєнням собі спадщини подій, що мали місце 22 грудня, шляхом
конфіскації партією-державою цієї спадщини. Це був початок кінця цієї мрії,
цієї ілюзії братерства. 22 грудня залишилося звичайним днем. Наступними були
події з терористами, маніфестації демократичних партій та брутальне придушення цих маніфестацій у січні 1990 року, інциденти в лютому й березні в Тиргу
Муреші, потім Університетська площа та нарешті походи шахтарів у червні 1990
року.

Жертвами румунської революції
1989 року, найбільш кровопролитного повороту до демократії були майже 1200
громадян. Сплив часу призвичаює людей до певних стандартів свободи, вважається
основною нормою життя й невід’ємною цінністю. Історична пам’ять нагадує людям, що це не було так завжди й 1989 рік є
найближчим до нас зразком цього.