Румунська Православна Церква та Голокост
Відносини між Християнською Церквою та євреями були холодними впродовж історії. Але в 1930-х - 1940-х роках вони досягли межі відхилення...
Steliu Lambru, 05.11.2018, 01:50
Відносини між Християнською Церквою та євреями були холодними впродовж історії. Але в 1930-х – 1940-х роках вони досягли межі відхилення, коли більшість європейських християнських церков мали суперечливе ставлення до єврейського населення, відправленого в табори та знищене. Румунська Православна Церква не була винятком, оскільки вона проходила через всі ставлення до євреїв в Румунії.
Іон Поп є автором книги «Румунська Православна Церква та Голокост», в якій пише про всі види антисемітизму і ставлення Румунської Православної Церкви під час Голокосту: «Перший патріарх Румунської Православної Церкви Мірон Крістя зробив у 1936 – 1937-му роках одні з найвірулентніших антисемітських висловлювань, які забезпечили його обрання на пост прем’єр-міністра в першому уряді диктатури Кароля II-го. Є міста та цілі землі, – сказав він у 1937 р., – де ніщо більше не є румунським, як тільки бідність, нещастя та тінь духу. Хочеться плакати, коли бачиш як з бідних румунських людей євреї вибирають і кістковий мозок. Захищати себе – це національний і патріотичний обов’язок, а не антисемітизм. Не реагувати, не діяти, щоб позбутися цієї чуми означає бути трусами, байдужими, йти живими в яму. до знищення, яке очікує нас. «Священний Синод Церкви оголосив ще 1937 році підтримку на користь будь-якої політики, що призведе до ліквідації іноземців, тобто 99% йшлося про євреїв. У березні 1938 року, той ж Священний Синод прийняв рішення заборонити будь-якому єврею, який не міг довести румунське громадянство навернутись до православ’я, в контексті, в якому громадянство було оскаржене румунським євреям.
1940 роки означали перехід від поганого до гіршого. Під час правління патріарха Мирона Крістя, сотні тисяч євреїв втратили румунське громадянство. Але й його наступник продовжив антисемітську політику, специфічну тим часам. Іон Поп розповідає: «Після обрання патріархом Никодіма Мунтяну, Священний Синод знову проголосував, у 1939 році, заборону навернення євреїв, які не могли довести громадянство і введення строгих заходів для будь-якого навернення євреїв. Сигнал був ясний, Церкві байдужі євреї, і вона хотіла видалити їх з країни якомога швидше. Хоча патріархи Мирон Крістя і Никодім Мунтяну виступали проти об’єднання з Залізною гвардією, інші члени керівництва Церкви, сотні і навіть тисячі православних священнослужителів відверто підтримували Легіон Архангела Михаїла. Є відомими зв’язки митрополитів Ніколає Билана Трансільванії і Віссаріона Пую Буковини із Залізною Гвардією. Що стосується духовенства, один приклад достатній. На загальних виборах у 1937 році, 33 з 103 кандидатів партії «Все для Країни» були православні священики, тобто майже одна третина. Після вторгнення Радянського Союзу, в 1941 році, і початку фізичного знищення єврейської громади в Румунії, Православна Церква була в той же час байдужою, активною щодо руйнування єврейської громади, а в деяких випадках рятівницею євреїв.
У 1940-их роках антисемітизм Румунської Православної Церкви повністю проявився богословськими аргументами, поширеними особливо через пресу. Іон Поп: «Преса Церкви стала інструментом для поширення вірулентного антисемітизму. У церковних журналах Буковини, Бессарабії та Придністров’я, територій де була найбільша кількість жертв, смерть євреїв була зустрінута з радістю. У різних статтях, опублікованих з 1941 по 1943 рр., євреї були описані як «прокляті Ісусом, діти сатани, втікачі, без батьківщини, бо вони терплять божественне покарання, оскільки порушили заповіт з Богом.» В інших статтях заклик був ясним беріть меч і вбивайте євреїв. «Ці статті в релігійній пресі були незначними. У квітні 1942 року, сам патріарх Никодім дав зелене світло вірулентному антисемітизму, коли він сказав у проповіді під назвою «Слово для посту, армії і поля», що «євреї є негідниками, найманцями більшовизму, солдатами сатани, людьми, які самі закликали прокляття на себе і своїх синів, коли вони розп’яли на Хресті Сина Божого, Спасителя наших душ». Ці слова були опубліковані в офіційному журналі Священного Синоду, найважливіший журнал Православної Церкви, тоді коли десятки тисяч євреїв були вбиті румунською владою в Придністров’ї.
Але як поведінка ієрархів православної церкви, так і пересічних священослухителів була спрямована і на порятунок декотрих з них. Іон Поп подає деталі: «Патріарх Никодім направив у 1942 році різним державним установам декілька листів від навернених євреїв, які були адресовані йому. Але Никодім не наполягав на тому, щоб права цих людей поважались, тим менше, не захищав права навернених євреїв. Александру Шафран, головний рабин єврейської громади, згадує Нікодима кілька разів у своїх мемуарах, і кожен раз критикує пасивність патріарха на відміну від зусиль папського нунція Андрея Консуло, який надавав постійну підтримку єврейській громаді під час Голокосту. У своїх мемуарах, Шафран говорить, натомість, похвально про Трансільванського митрополита Ніколає Билана. Шафран стверджує, що Билан говорив з Антонеску, щоб зупинити депортацію близько 230 000 євреїв зі Старого Королівства до винищувального табору Белжець, влітку 1942 року.
Поведінка Румунської Православної Церкви під час Голокосту була звивистою, від відкритого і насильницького антисемітизму до порятунку і політичних розрахунків.
