Російські плани щодо Бессарабії
1812 роком, коли Росія анексувала Бессарабія, датується молдовська державність на території між Прутом і Дністром. Цей рік є й початком понад 200-річного суперництва між Румунією та Росією...
Steliu Lambru, 04.12.2017, 06:21
1812 роком, коли Росія анексувала
Бессарабію, датується молдовська державність на території між Прутом і
Дністром. Цей рік є й початком понад 200-річного суперництва, яке разом з
питанням золотого запасу, котрий румунська влада передала на тимчасове зберігання
своєму російському союзнику в 1916 році, вирішально вплинули на подальші
відносини між Румунією та Росією.
У 1812 році Росія наближалася до
Дунаю, в той час, як Європа була знесилена війнами наполеонівської Франції. У конфронтації
з Францією та Османською імперією Росія прагнула досягти проток між Середземним
і Чорним морями, а її шлях до цього пролягав через румунський простір. Після
російсько-турецької війни 1806-1812 рр., що завершилася Бухарестським мирним
договором, Росія окупувала половину Молдови, яка відтоді отримала назву
Бессарабія. Таким чином, сьогоднішня державність Республіки Молдова бере свої
початки у контексті конфронтанції між Французькою, Російською та Османською
імперіями, а ця територія стає множинною периферією, тобто переплетінням
декількох периферійних просторів.
Історик Андрій Кушко, викладач
Кишинівського державного університету вважає, що європейська метушня перших двох десятиліть
XIX століття призвела до виникнення Бессарабії на карті Європи. «Анексія
Бессарабії Російською імперією у 1812 році часто розглядається у вузькому, часом
нецікавому розумінні. Тобто як результат дипломатично-військових переговорів,
безсумнівно, що в дійсності було й це, але насправді під час наближення Росії
до Нижнього Дунаю в 1812 році спостерігалася жорстка міжімперська конкуренція
між Наполеонівською та Російською імперіями. Таким чином, з самого початку
Бессарабська проблема, яка не була безпосередньо пов’язана з наполеонівськими
війнами, виникає в контексті конкуренції між імперіями та на тлі відступу
російської армії до Бессарабії. Не зумівши анексувати Румунські князівства,
Бессарабія залишилася рештою того, що повинна була мати Російська імперія. З
точки зору російських спостерігачів, це не розширення, а відступ.»
Бессарабія як політична одиниця
виникла на порожньому місці, у тому сенсі, що не існує жодного прецеденту для
її легітимізації. Це штучна конструкція, що демонструють й суперечливі реакції
та неясна поведінка російських бюрократів, які прибули в цей регіон і не знали,
що робити з цією територією. Андрій Кушко каже, що російська адміністрація мала
три плани для нової території. «Були три моделі мислення щодо цього регіону,
які змінювалися як у калейдоскопі. Перша була сформульована щойно після
укладення Бухарестського мирного договору: Бессарабія мала стати вітриною,
провінцією-взірцем для балканських народів. Бессарабія була віднесена до
грецького проекту, яким він був на початку XIX століття, а справжньої метою були
землі, що знаходилася на південь від Дунаю. Це перше бачення щодо Бессарабії
ставить її в османський та задунайський контекст.»
Але винайдення Бессарабії пройшло
через складний процес, в рамках якого були враховані тодішні погляди на
державність, організацію простору, експериментування сучасних цінності і місії,
яку взяла на себе Росія. Андрій Кушко показав, що друга російська стратегія
була натхненна західними моделями. «Набагато цікавішими є два інших бачення. В одному з них російські
чиновники ототожнюють Бессарабію із західною периферією імперії: Польщею,
Фінляндією, Балтійськими країнами, окраїнами, які мали консолідовані еліти,
добре окреслені історичні традиції і привілейований статус в епосі
експериментів російської адміністрації на окраїні імперії під час правління
Александра I-го. У 1818 році був ініційований експеримент Бессарабської
автономії, який провалився за менш ніж десятиліття, оскільки російські
чиновники шукали посередників, з якими можна працювати, тобто місцеве
дворянство. Вони не знайшли дворян, подібних до того, що було в Польщі чи
Фінляндії. Виникає те, що я називаю подвійністю бессарабського простору, тому
що не можна говорити про згуртований регіон. Бессарабія була мінливим регіоном
в перші десятиліття, в процесі кристалізації, принаймні до 1834 року, коли
кордон на річці Прут став непроникненним. До того справжнім кордоном залишався Дністер.»
Третій російський план інтеграції
Бессарабії в кінцевому підсумку був застосований в ХІХ столітті царською
імперією. А після повторної анексії цієї території у ХХ столітті СРСР поглибив його. Андрій Кушко. «Третя адміністративна схема інтеграції Бессарабії в
Російську імперію мала перевагу над іншими. Йдеться про ототожнювання
Бессарабії з територіями, розташованим в східному сусідстві, тобто Новоросію. Це
відбулося щойно після 1828 року, після ліквідації автономії, коли Бессарабія
все більше розглядається як територія, що підлягає колонізації, яка має бути
заселена іноземними колоністами, особливо на півдні. З точки зору центру,
автономістський експеримент, подібний до того, що був започаткований в 1818
році, не є ані можливим, ані вигідним. Але тут, при аналізі цих схем, є один
небезпечний аспект – побачити узгодженість там, де її не має. Імпульси та
закономірності російських бюрократів були не такими раціональними, як їх
представляють сьогоднішні історики. Не слід забувати, що до 30-х років ХІХ
сторіччя Бессарабія навіть не описується на російських картах як регіон,
відокремлений від решти румунського простору з точки зору росіян. Бессарабія є
частиною територій, населених румунами, такими як Волощина та Молдова, а
сприйняття дуже схожі. Росіяни мали проблеми в окресленні специфіки цього
регіону не лише по відношенню до Російської імперії, але й відносно всього
румунського простору.»
Бессарабія стала, таким чином,
російською губернією, але залишилася периферією російської держави. На її
території румуни досі складають більшість, але її історія пов’язана з
імперськими інтересами.
