Рок та заперечення в комунізмі
Рок-музика в Румунії була в 1970-1980 роках способом диференціації від офіційної музики тих часів. Окремі рок-співаки намагалися ще більше, а саме виступати у певній формі проти тодішнього стану речей.
Steliu Lambru, 29.07.2019, 07:57
Рок-музика в Румунії була в 1970-1980 роках способом диференціації від офіційної музики тих часів. Окремі рок-співаки намагалися ще більше, а саме виступати у певній формі проти тодішнього стану речей. Запозичена із Заходу в середині 1960-х років, біт-музика у Румунії мала скромні прояви, однак з неї розвинулась рок-музика 1970-х рр. Офіційним музичним каноном культурної політики була так звана естрадна музика, якій були присвячені чимало музичних фестивалів, такі як Золотий Олень або Мамая.
Рок-гурти Phoenix (Фьонікс), Sfinx (Сфінкс), Timpuri noi (Нові часи) й окремі виконавці, серед яких: Дорін Лівіу Захарія, Александру Андрієш, Мірча Флоріан намагалися висміювати офіційну музику, яка обмежувала свободу творчості та контакт із музикою з Заходу. Ми говорили з Емілем Іонеску, професором Факультету румунської мови та літератури Бухарестського університету про рок і заперечення у 1970 роках. Ось, що він сказав: Я був вражений темою заперечення, бажанням тих, хто творили рок-музику, які намагалися відрізнятися, утверджувати відмінну ідентичність від музикантів, які дотримувалися музичних канонів тих часів. З цієї точки зору, румунський рок для мене був дуже сильним сигналом лібералізму, в тому числі політичним сигналом, бажанням заперечувати канони тих часів. А це мало велике значення, тому що на відміну від поезії, яка має більш низьке проникнення в громаді, музика, зокрема рок, може впливати на молодь й з ідеологічної точки зору. Саме тому я вважаю, що музика є більш проникливою. Я маю на увазі музику гурту Sfinx (Сфінкс), зокрема такі пісні як: «Не боїмось» і «Хора парубків» та «Політ журавлів» – чудова композиція. Протягом 80-х років, для мене, великим символом рок-заперечення був гурт Iris (Ірис), особливо з піснею «Поїзд без провідника».
Можливості заперечення були, однак, обмеженими, виконавці усвідомлювали той факт, що вони живуть в комунізмі, в режимі відомому своїм репресивним апаратом. Вони не повинні були порушувати певні ліміти. Еміль Іонеску торкнувся цих обмежень: Важко уточнити, якими були ці ліміти, яких видумав режим. Зрозуміло, що режим знав про те, що відбувалося та що саме співалося. Це мені дуже ясно. Дуже важливо було те, що члени гурту Сфінкс або Ірис, або ще раніше Фьонікс, дійсно висловлювали заперечення. Іноді вони виражали його у різних формах, а іноді безпосередньо. Період Фьонікс був періодом безпосереднього заперечення, зокрема піснею Мати, мати та інші. У ті часи всі знали, про кого йде мова у пісні «Поїзд без провідника» гурту Ірис. Пісня «Хора парубків» є непрямою формою заперечення на підставі вірша румунського поета Тудора Аргезі. Пісня «Ми не боїмось» теж гурту Сфінкс є надзвичайним музичним запереченням. На цей раз йде мова про виразність.»
Як правило, для того, щоб бути успішною, пісня повинна також мати привабливу музику і текст. Але щоб заперечувати реалії комунізму, текст мав бути набагато кращим, ніж зазвичай. Еміль Іонеску: Більш важливим був той факт, що вірші були проспівані. Коли виступаєш з такими піснями як «Мати мати», або Все одно, я як ви, або Хора парубків в клубі, перед двома-триста людей, має місце певна згуртованість, яка залежить як від тексту, так і від музики. Йде мова про ту згуртованість, яка єднає людей, які поділяють окремі цінності. Період найбільших мистецьких досягнень гурту Фьонікс не був період заперечень, а той період коли Фьонікс повинен був переосмислюватися, наново відкрити себе, тому що члени гурту вже не могли нікуди виступати, а ні по радіо, а ні в культурних будинках. Їм довелося відновити себе. І це їм вдалося завдяки поету Шербану Фоарце, який надав гурту нового імпульсу.
Рок-гурт Фьонікс був рок-гуртом, який вважався найбільш бунтівним, члени якого покинули Румунію в 1977 році. Після них залишився рок-альбом Cantafabule, (Кантафабули), який вважається найкращим румунським рок-альбомом усіх часів. Але гурт в останні роки перед їхнього від’їзду вже зовсім не заперечував встановленні канони в галузі музики. Еміль Іонеску пригадує найтемніші 80-ті роки: Шедевр румунського року не входить безпосередньо до моєї тематики. Заперечення має місце тоді, коли виступаєш проти тодішніх встановлених форм ідеологічного і музичного канону. Фьонікс не заперечував нічого, вони утверджували нову ідентичність, народжувався румунський етно-рок, вони стверджували нову ідентичність, яку партійні не могли заперечувати. Партія вже не могла сказати, що те, що вони співають не дозволяється. У віршах згадувався Середньовічний період, казкові тварини, їх музика була дуже цікавою та витонченою, був новий стиль. Світ був жахливо сірим у 1980-х роках, а такі пісні як Поїзд без провідника мали більш велике значення. Ці хлопці робили щось надзвичайне тоді, коли все було сірим і ніхто не бачив кращих перспектив.
Рок і заперечення йшли разом в Румунії комуністичної партії. Але кожен зі своїми обмеженнями і самообмеженнями.
