Розкопування жертв комуністичного терору
Протягом декількох десятиліть, місця поховання багатьох з жертв комуністичного режиму не були відомі громадськості.
Steliu Lambru, 05.12.2016, 07:39
Протягом декількох десятиліть, місця поховання багатьох з жертв комуністичного режиму не були відомі громадськості. Після повалення цього режиму в 1989 році, суспільство почало шукати тих, хто відпочивав вічним сном в невідомих або кинутих місцях.
Історик Маріус Опря є тим, хто заснував і очолив Інститут з питань дослідження злочинів комунізму в 2006 році. Він і його команда розпочали кампанію судово -археологічної експертизи, з моменту створення інституту будучи проведені 4-5 таких кампаній щорічно. Історик Маріус Опря розповів про результати кампаній інституту, протягом 10 років існування. Маріус Опря є автором декількох книг про колишню політичну поліцію Секурітатя як репресивного інструмента комуністичного режиму, на основі однієї з його книг будучи знятий документальний фільм Чотири методи померти: Ми знайшли, об’їздивши всю країну вздовж і поперек, дуже багато місць, де були розстріляні люди, а потім поховані працівниками колишньої політичної поліції без ніякого знака, на початку 1950-их років. Крім того, ми провели розслідування і в місцях ув’язнення, а саме у в’язницях Аюд, Періправа і Тиргу-Окна. В наступному році ми розширимо нашу діяльність і в таборах Балта Бреїлей, Салчія, Фрекицей і Aгауа, де ми знайшли кілька масових поховань, і де ми досліджуватимемо залишки тих, хто знайшов свій кінець там. Це важка робота, тому що ми починаємо з документів і свідчень, але на терені речі виглядають інакше тепер, після 50-60 років від вчинення цих злочинів. Часто буває важко, а іноді неможливо знайти місця, де були поховані жертви комунізму, тому що на тих місцях поховання були зведені будівлі, як це мало місце з тими, хто був убитий в будинку Секурітаті у місті Клуж. Нам не вдається завжди знаходити місця масового поховання, однак наш показник успіху становить понад 60%.
Ми запитали Маріуса Опрю, скільки жертв було виявлено до цих пір: Точну цифру ми не знаємо, можу тільки сказати, що ми знайшли близько 50 людей з тих, хто були страчені за те, що вони виступили проти комуністичного режиму зброєю в руці. Інші 70 людей були розстріляні у в’язницях. Ми не знаємо їх точну кількість, тому що в багатьох випадках їх кістки були змішані. Ми не знаємо чи всі залишки, які ми знайшли, наприклад у Сігеті, належать колишнім політичним в’язням, це має встановити судово-медична експертиза. Коли ми знаходимо скелети людей, убитих колишньою політичною поліцією Секурітатя, і ми знаємо їх ідентичність, ми звертаємося по допомогу до слідчих органів. Співпраця є відмінною, хоча були і недоліки, особливо на початку нашої діяльності, коли слідчі органи насправді не розуміли чим ми займаємося. Для них ці справи були закриті, тому що вони розглядалися як прості вбивства. Але ми були вперті і вимагали щоб їх не розглядали як звичайних злочинів, а як злочинів проти людяності. Цього було досить, зрештою, щоб засудити Іона Фічора та Александра Вішінеску. Я сподіваюся, що ці остаточні покарання осіб, винуватих за злочини проти людяності під час комуністичного режиму, продовжаться. Ми збираємо прямі речові докази, тобто останки убитих.
Страти були стандартними, тобто стріляниною. Маріус Опря розповідає про це: Було кілька видів страти, більшість з них були масковані під приводом втечі з-під варти. Тобто ув’язнених виводили з в’язниці Секурітаті і доставляли до місць злочину для так званої реконструкції злочину. По дорозі їх виносили з фургона і розстрілювали автоматами. Інших просто вбивали пострілами у потилицю, так як сталося з 74-річним чоловіком, напівпаралізованим калікою, який був застрілений в спину після того, як співробітники Секурітатя вивели його з хати щоб прогулятися. Його провиною було, що дозволив партизанам поїсти трохи винограду з його подвір’я. Ми знайшли і залишки партизан, в їхніх шлунках було виявлено навіть насіння винограду, їх останнього обіду, отриманого від літнього чоловіка.
Кожні залишки мають свою історію, і фільм Чотири методи померти розповідає про чотири історії життя і смерті людей, які не хотіли згодитися з комунізмом. Маріус Опря: Секурітатя користувалася такою практикою, щоб встановити страх шляхом надмірного насильства. Мешканці тих сіл, звідки походили жертви, дізнавалися про їх вбивство і таким чином завершувався їх опір щодо колективізації. За моїми оцінками, близько 10.000 чоловік стали жертвами таких страт, мова йде включно й про тих людей, які були засуджені до різних покарань, але Секурітатя вважала ці покарання занадто малими. Під приводом перевезення ув’язнених з однієї в’язниці в іншу, працівники Секурітаті вбивали в’язнів по дорозі. Так сталося з 16-ма в’язнями, які були убитими по дорозі з Констанци до Тімішоари, десь близько Лугожа. Так само, ми виявили інших п’ятьох в’язнів, які мали бути перевезені з Герли до Тімішоари для завершення розслідування, але вони ніколи не дійшли до місця призначення.
Початок національної програми, вважає Маріус Опря, було б кінцевою даниною, яку румунське суспільство може принести бойовикам за свободу, які були вбиті у полі і поховані без хреста.
