Робітничий факультет
Комуністична партія прийшла до влади в Румунії 6 березня 1945 року при підтримці Радянського Союзу і одразу ж почала перетворення суспільства за радянським прикладом.
Steliu Lambru, 25.07.2016, 01:13
Комуністична партія прийшла до влади в Румунії 6 березня 1945 року при підтримці Радянського Союзу і одразу ж почала перетворення суспільства за радянським прикладом. Реформа освіти 1948 року зробила можливим виникнення дивного навчального закладу: Робітничого факультету. Університет розглядався комуністичними ідеологами як прояв капіталістичної експлуатації. Й оскільки символом нового комуністичного режиму був робітник і все розглядалося крізь цю призму, нові вищі навчальні заклади мали перетворити виховану в робітничому дусі людину на людину нового типу. Головною метою Робітничого факультету було формування нових кадрів, які мають замінити старі. Інша ціль мала контрольний характер. На Робітничому факультеті комуністичний режим міг контролювати маси молодих студентів.
Колишній журналіст радіо і телебачення Андрей Банк був студентом у середині 1950-х років, коли діяльність Робітничого університету досягла свого піку. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо, записаного в 2002 році, Банк коротко описав, як молоді люди поступали на Робітничий факультет. Коли я поступив на факультет у ’55 році, комуністичний режим відзначав 10 років свого правління, або точніше дев’ять років, якщо вважати його початком вибори 1946 року. За дев’ять років він мав створити весь новий державний апарат. Таким чином багато робітників, тобто люди з хорошою автобіографією, зі здоровим соціальним походженням посіли ключові керівні посади, не маючи навіть повної середньої освіти. Вони швидко отримували середню освіту і протягом двох років вчилися на цьому Робітничому факультеті. Навчання на робітничому факультеті становило 2 роки, він фактично замінив ліцей, тому що більшість цих людей мали всього початкову освіту. Отож за два роки вони отримували середню освіту, що не так погано, як може здатися сьогодні, адже все моє покоління отримувало середню освіту протягом двох років навчання, за російським зразком. Більше третини моїх тодішніх знайомих вчилися на Робітничому факультеті, це були люди набагато старші за нас. Усі вони були членами партії, отже вписувалися з політичної точки зору в цю масу нового покоління. Усі решта студентів були ще дітьми у віці 16-17 років.
Студенти Робітничого факультету були дорослими людьми, які поділяли ідеологію режиму і рішуче його підтримували. Партія поставила перед ними й завдання бути прикладом для молодших студентів інших факультетів з педагогічного та інтелектуального поглядів. Андрей Банк. Треба сказати, що зараз випускники закладів системи загальної середньої освіти школу мають 19-20 років. У цьому віці більшість моїх однокурсниць були вже були заміжніми. Були й такі, що вже мали дитину, оскільки виходили заміж за чоловіків, котрі мали столичну прописку, щоб підстрахуватися з розподілом. Багато з цих студентів Робітничого факультету були удвічі старшими за нас. Тепер, коли мені за 60, а їм 70-ть з чимось або майже 80 різниця не має значення. Але коли мені було 16 років, а їм 32 – це означало, що вони були удвічі старшими за мене. Це дуже багато, це так само як порівнювати 40-річну людину з 80-річною. Вони були одруженими, з дітьми, більшість з них працювали, мали службові обов’язки. Вони не могли собі дозволити те, що дозволяли собі ми. Вони перебували під тиском не лише членства в партії, або сільського походження, у разі якогось порушення, вони могли втратити роботу, їх могли виключити з факультету, а вони мали сім’ю, дітей. Усе було не так просто.
У всіх студентських організаціях, студенти Робітничого факультету займали керівні посади. Андрей Банк розповідає. Вони були, так би мовити, спеціально направлені до нас, на факультети філософії, права тощо. Партійні секретарі кожного курсу призначалися з рядів студентів Робітничого факультету, наш партійний секретар був чудовою людиною. Не подумайте, що всі вони були дуже замкненими людьми. Він був рівно удвічі старшим за мене і працював журналістом в редакції газети «Munca/Труд». Бюро Союзу робітничої молоді складалося зі студентів, відібраних абсолютно демократичним чином, але партійним секретарем була старша людина з Робітничого факультету. Була й третя категорія студентів Робітничого факультету, що складалася з тих, хто вже обіймав дуже важливу посаду і не мав часу приходити на курси. Вони приходили лише на іспити. Одним з них був Думітру Аніною. Я готувався до майже всіх сесій разом з Аніною і ще кількома однокурсниками. У них не було ніяких конспектів, вони нічого не знали. Ми збиралися в групи по 10-12 осіб, що складалися з нас, молодших і кращих студентів, та студентів Робітничого факультету, яким було важче вчитися, з Аніною, і готувалися до сесії. Аніною, не маючи необхідної освіти, був директором Дирекції у справах преси. Сьогодні речі здаються більш складними.
Робітничий факультет був своєрідним паразитом на тілі румунської системи вищої освіти, яким комуністичний режим скористався для створення нових кадрів. З ’60-х років він став основою, на якій була створена Вища партійна школа.
