Радіотеатр для дітей
У фонотеці Радіо Румунія є сторінки з історії радіотеатру для дітей, з яким пов'язані важливі імена
Стеліу Ламбру and Христина Штірбець, 20.05.2024, 10:00
Радіо зробило своєю пріоритетною місією навчання та виховання всіх. Діти – щедра аудиторія, і передачі для них завжди були в центрі уваги керівництва та журналістів. Справжнім успіхом користувалися радіоспектаклі, за якими стояли зусилля сценаристів класичних текстів, акторів і режисерів, а також технічних команд. Всі вони написали історію радіотеатру для дітей і залишили ті спогади, які мають нинішні дорослі. У звуковому архіві Радіо Румунія є сторінки з історії радіотеатру для дітей, з якими пов’язані важливі імена.
Письменниця Сільвія Керім також була радіо журналісткою і віддано працювала над постановками для дітей. Вона почала працювати в 1961 році та опинилася в редакції, де були талановиті люди, які намагалися втекти від політичної ідеології того часу. У 1998 році Центр усної історії Румунського радіомовлення взяв інтерв’ю у Сільвії Керім і з’ясував, як журналісти радіо драматургії для дітей змогли зберегти якість свого продукту: «Мене призначили в дуже приємне для мене місце, яке називалося “Театр мікрофон для дітей”. Це було просто щастя, тому що більшість п’єс, які складали репертуар театру для дітей, були казками. Вони були взяті з класичної літератури, тому ідеологічна брехня туди не дуже втручалась. Актори були відомі і дуже відомі, режисери були відомі і дуже добрі, тому компроміс і брехня не вміщалась.»
Як і в будь-якому іншому місці, саме люди змушують речі працювати, і Сільвія Керім мала відкритих колег: «У Театрі міукрофон для дітей моїм керівником був Едуард Журіст, від нього я дізналася, що означає бути скромним керівником, не гратися в шефа, однаково розподіляти увагу між молодшими і старшими редакторами. У мене також був колега Васіле Менучану. У тій редакції програм для молоді працював письменник рідкісного таланту Келін Груя. З великим задоволенням згадаю Міоару Палер, яка свого часу очолювала дитячу секцію і якій я завдячую радістю писати для дітей. Вони відчули в мені цю любов до дітей, вони відчули це моє бажання писати для дітей.»
Сільвія Керім писала сценарії для дитячих радіопостановок і згадує, наскільки важливими для неї були дитячі історії, які розповідали батьки: «Мені давали якісь історії, які були погано перекладені з китайської чи японської літератури. Я, переказуючи їх, розуміла, що вкладаю в них багато своєї уяви і що в якийсь момент я зможу сама писати історії, які крутилися в моїй голові, які, в свою чергу, мали магічне коріння. Коли ми були маленькими, моя мама розповідала мені та моєму брату казки, коли ми були дуже маленькими. Зазвичай першою частиною була “Білосніжка”, думаю, рік поспіль ми слухали “Білосніжку” ніч за ніччю, або епізодами, або в скороченому варіанті. І якщо моя мама якось плуталася в деталях, ми обидвоє втручалися, щоб заперечити їй і нагадати, що насправді це не персонаж зробив і сказав те і те. Друга історія загалом була про тварин, яких моя мама дуже любила, як і мій батько. Обоє батьків передали нам цю любов.»
У роки, коли Сільвія Керім оживляла дитячі історії в ефірі, комуністичний режим активно індоктринував суспільство. Але журналістка вирішила тонко протистояти ідеологічному хамству: «Хочу уточнити, що така спроба, у випадку з моїми текстами, була досить складною. Я ніколи не писала слова “піонер”, “партія”, “шойм”.ці слова ніколи не з’являлися в моїх сценаріях. Мої сценарії та оповідання були про андерсенівських героїв, це сумні історії про бідних людей, про те, як помирають бабусі й дідусі, як найдорожчий пиріг це яблучний, а найприємніший десерт це хліб зі сливовим варенням. Я завжди думала, що нещасних і осиротілих дітей набагато більше, ніж багатих і ситих. І що ці історії мають дійти до них, точніше, й до них теж. У той час, коли ми повинні були писати тільки про щасливих дітей, які в ім’я партії ростуть здоровими і не мають жодних турбот, коли доводилося мати справу з текстами, в яких реальність виглядала досить сумно і безнадійно, мого тексту було нелегко пройти через цензуру.»
Радіотеатр для дітей був дивом, завдяки якому радіо доходило до невинних умів. А люди, які зробили це можливим, передавали отримане далі.
