Профспілки в часи комунізму

Комуністична партія Румунії, спираючись на пряму підтримку Червоної Армії, захопила владу через ряд інститутів і механізмів. Одним з цих механізмів був профспілковий рух.

Steliu Lambru, 04.01.2016, 09:50

Комуністична партія
Румунії, спираючись на пряму підтримку Червоної Армії, захопила владу через ряд
інститутів і механізмів. Одним з цих механізмів був профспілковий рух. До
війни, профспілки були справжніми об’єднаннями, що представляли інтереси
працівників у відносинах з роботодавцями. Звичайно румунські профспілки були
сформовані людьми з соціалістичними симпатіями, як було скрізь в Європі, але це
не впливало на їхнє справжнє призначення.

Після 1945 року все змінилося, відповідно
змінилася суть і роль профспілок. Ленін вважав профспілки, «приводним
ременем» політики партії, а їх основна роль полягала в доведені рішень партії до «народних мас». Простіше кажучи, профспілка перекладала для простих
людей, які були політично необізнаними, те, чого від них чекає єдина партія.
Профспілки опинилися під повним контролем партії, яка надала ім всі переваги
для працівників, що можна було контролювати. Про взаємозв’язок партії з
профспілками були численні жарти, які відображали справжній стан справ. Один з
них, наприклад, звучав так «Профспілка як бабуся, вона говорить, вона чує». Другий жарт був більш гострим: «Партійні
товариші їдять і не платять, в той час як профспілкові товариші, платять і не
їдять.»

Влад Нісіпяну був партійним діячем і працював у профспілковому русі. В
інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо, записаному в 1999 році, він
розповів про відносини між партією і профспілками. «На початку, партія була
чисельно невеликою, і якщо працівник не був під контролем партії, він був під
контролем профспілок. Кожен член мав платити внески і отримував профспілкові
завдання. У певних повітах у великих місцевостях профспілки мали більший вплив
аніж партія. Голова спілки був членом Політбюро, голова міської філії партії
був членом міськради, голова парторганізацїі фабрики був членом керівництва
фабрики. Таким чином, все було взаємозв’язаним. Не будь-хто міг очолити профспілки. Деякі профспілки мали й повноваження, надані їм партією, наприклад, приймали рішення кому виділяти квартиру. Іноді партія не могла
звільнити працівника з роботи, якщо з цим не були згодні профспілки. Вони направляли на курси підвищення кваліфікації, надавали фінансову допомогу,
путівки в санаторій тощо. Від профспілок залежали просування по роботі, розмір преміальних, тощо.. тобто профспілки були
справжньою силою.»

Обов’язкове членство в професійних спілках
означало, з одного боку, управління масами робітників, але й доходи від
членських зборів. З часом, румунські профспілки отримали вражаючу інфраструктуру.
Розповідає Влад Нісіпяну. «Профспілки мали величезні гроші, оскільки членські
внески становили 1 або 2% від зарплати і було 6-7 млн ​​членів профспілок по
всій країні, можете собі уявити, які це були гроші! Було неможливо все
витратити. Тоді профспілки жили дуже добре. Мені було вигідно бути членом
профспілки, тому що таким чином не був надто партійно заангажованим. Я був
членом відділу міжнародних відносин профспілок і мені це дуже подобалось. Я
розмовляв з поляками, чехами, болгарами, всі ми говорили російською мовою, якою
я добре володів. Я кілька разів був у Москві, входив до складу делегації до
Болгарії, до Варшави, їхав у Чехію, тобто у всі країни соціалістичного табору.
У 1963 році мене відрядили й в Корею. У профспілках можна було займатися журналістською
діяльністю, зокрема в газеті «Труд». Профспілковий рух було величезною силою,
але він використовувався в партійних цілях.»

Румунські профспілки проводили й з’їзди, на які
запрошували комуністичних активістів з інших країн, в тому числі із Заходу.
Влад Нісіпяну пригадав один випадок з молодою комуністкою із Чилі. «Ми
запрошували на з’їзди учасників з інших країн, в тому числі із
західноєвропейських капіталістичних країн. Пам’ятаю, як одного разу на з’їзд
прийшла красива дівчина, журналістка та профспілкова активістка з
латиноамериканської країни – Чилі. Там вона не могла сказати, що летить в
комуністичну країну і подала на візу до Іспанії або Франції. Звідти вона
прилетіла до нас. Але сталося так, що на наступний день її ім’я з’явилося в
газеті. Я спробував зняти текст з друку, щоб не згадувати її ім’я, але
з’явилися фотографії. Потім була ще одна проблема. В аеропорту на гостей чекали
наші працівники, вітали їх і забирали всіх до готелю. Вони побачили, що дівчині
в паспорт поклали румунський штамп. Що робити жінці з цим паспортом? Вдома її
могли заарештувати за те, що вона самовільно полетіла в комуністичну країну?
Вона була приємною, симпатичною людиною, мені стало її шкода і вирішив
допомогти їй вийти з цієї ситуації. Я порадив їй, після того як літак перетне
океан, викинути паспорт в туалет і заплатити штраф у розмірі 5 доларів. Так
вона могла позбутися румунського штампа в паспорті, відповідно уникнути проблем
у себе вдома.»

Румунські профспілки діяли при комунізмі як всі
інші структури в державі і суспільстві. Хоча профспілки мали численні важелі
впливу, який вони здійснювали відносно слухняно у відносинах з партійним
керівництвом та в умовах повного контролю над працівниками всіх рівнів,
переважна більшість румунів усвідомлювала, що вони є інструментом режиму, а не
об’єднанням, яке б дійсно захищало інтереси працівників.