Покоління “Вперед”
Люди думали, що історія є вірним хранителем пам'яті, і коли вони перетворили її на наукову дисципліну навіть повірили, що в історії вони знайдуть істину.
Steliu Lambru, 14.11.2016, 03:35
Люди думали, що історія є вірним хранителем пам’яті, і коли вони перетворили її на наукову дисципліну навіть повірили, що в історії вони знайдуть істину. Філософія історії говорить нам, що історія, пам’ять та істина, є ніщо інше як фрагменти того, що належало людині та суспільству. І ностальгія, яка іноді охоплює нас відправляє нас в минуле, яке частіше за все ми намагаємось зрозуміти, незважаючи на те, яким неприємним б не було.
Пам’ять комунізму залишається тягарем, якого важко взяти на себе, якого важко носити, незважаючи на те, що ностальгія гуманізувала її в деякій мірі. Після десятків років комуністичного режиму, після ще інших десятків років упродовж яких дослідження показали його катастрофічні помилки, ностальгія була та котра примирила людей з комунізмом і його ганебними діями. Покоління Вперед є поколінням дітей 1970-1980 років, яке тепер є зрілим поколінням Румунії. Воно, ще називається поколінням дітей декретчиків, які народились в результаті Постанови №. 770 від 1966, що забороняла аборт. Назване на знак піонерського вітання Вперед, воно тепер досягло віку ностальгії, але яку не слід плутати з ностальгією по комуністичному режиму, а за віком, який визначив її як таку.
У 1990-ті роки покоління Вперед спостерігало за ностальгією літніх людей з байдужістю, а деколи з бунтом. Але з плином часу покоління Вперед було охоплене у свою чергу ностальгією. Спочатку це була гра, а потім ностальгія все більш поглиблювалась.
Історики Сімона Преда і Валеріу Антонович опитали 22 державних діячів, про дитинство в комуністичному режимі, тоді коли діти були якось за межами турбот дорослих. У зв’язку з цим побачила світ книга Вперед! Спогади про дитинство, і знято документальний фільм. Сімона Преда розповідає про вправу, яку вона разом з опитаними здійснила, як акт спільного замислення не без ризику спотвореного сприйняття: В чому полягає складність, тоді коли говоримо про своє дитинство? Це може здатися тривіальним, але дуже важко говорити про своє власне дитинство. Тим більше, коли маємо перед собою знімальну камеру. Дуже важко повернутись в минуле, і знайти себе там, адже після довгого часу, ризикуємо спотворити спогади ідеологією, яку ми пережили набагато пізніше. Коли ти мав справу з дорослими, дискусіями, дослідженнями, ідеологічними впливами, ризикуєш поставити себе до речей, які колись пережив у певному сприйнятті. Ти радів або насолоджувався у певний спосіб, коли був дитиною. Пасткою, коли ми маємо справу з дослідженням про пам’ять може бути це пізне відношення, спотворене, в врешті-решт, зрілим баченням. Тому дослідження про минуле та дослідження усної історії завжди будуть спотворені плином часу. Загалом, коли мова йде про історію, навіть, коли мова йде про нашу власну особистість ми маємо справу лише з інтерпретаціями. Реальність, або ми такими якими були, з хорошими і менш добрими речами, сенсаційними або, які тоді здавались нам сенсаційним, ми більше не можемо їх повністю повернути, скільки ми б цього не хотіли.
Ностальгію за дитинством комунізму легше зрозуміти, ніж інші види ностальгії, тому що вона посилає нас в дитинство, коли навколишній світ гарний, хороший, чистий, людина оточена любов’ю і увагою. З цієї причини, весь арсенал предметів, ситуацій і проблем повсякденного життя цього дитинства, і його максимальна ідеологізація, розглядаються з прихильністю. До мілітаризованої структури організацій піонерів, червоного прапора, піонерського вітання, шкільних форм, підручників, всього дитячого всесвіту 1970-1980 рр., хоча являє собою певний спосіб життя політичного режиму, який дресував і глибоко принизив громадян , ставляться поблажливо.
Сімона Преда, як і ті, хто згадував комуністичне дитинство, знає, що тодішні часи ніколи не повинні повернутися, але людське життя не може ігнорувати його: Є ще можливість повернути певним чином тільки те, що нам сподобалося або те, що ми хотіли б, щоб сталося. Або згадати так як ми думали, що були, або згадати те, що нам хотілося, щоб відбулось. Але тут йде мова також про плин часу. Я вважаю, що протагоністи були чесними, бувають випадки, коли чесність може розбити екран. Є моменти, коли ми запитуємось з приводу деяких аспектів минулого. Я не думаю, що можна встановити діагноз або зробити соціологічні інтерпретації після трьох, кілька десятків, навіть після, триста, трьох мільйонів або 23-ох мільйонів інтерв’ю, скільки нас було в певний час. Кожен жив у своєму власному дитинстві, жили свої моменти ностальгії, величі і смирення, і не гадаю, що ми можемо виписати якийсь рецепт за певними шаблонами. Як хтось сказав, я ніколи не ріс при комунізмі, я виріс за часів мого дитинства.
Покоління Вперед є поколінням, яке мало історичну можливість позбутися найбільш репресивного політичного режиму в історії. Це покоління, зробило Румунію такою, якою вона є сьогодні. Це покоління, яке, попри всі ностальгії літніх людей, ще має багато чого сказати і зробити.
