Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » Об’єднання Трансільванії з Румунією

Об’єднання Трансільванії з Румунією

Steliu Lambru, 02.12.2019, 04:04

1 грудня 1918 р. Національну асамблею
румунів із Трансільванії було викликано в Алба- Юлію, місто, в якому були страчені через
колесування Хорія та Клошка, два із трьох лідерів селянського повстання
1784-1785 років. Велика Румунська національна рада, представницький орган із
роллю законодавчої влади, скликала 1228 делегатів у місто, що стало символом укладення
резолюції про приєднання
до Королівства Румунії. Утворена з 8-ми єпископів,
включаючи греко-католика Іуліу Хоссу та православного Мирона Крістя, та 200 членів з
усіх соціальних верств, Велика національна рада взяла на себе місію консультувати
румунів щодо їхнього майбутнього шляхом голосування. Разом з Румунською національною радою, яка
взяла на себе виконавчу функцію, до складу якої входило 6 членів Румунської національної партії та 6 членів
Соціал-демократичної партії, Велика національна рада вирішила, що новий початок
можна поставити лише на основі загального голосування, голосування, за яке
румунські партії та національні організації Трансільванії виступали
з 1881 року.

Труднощі в організації таких виборів
були величезними. Перша світова війна з її великимиматеріальними та
людськими
втратми щойно
закінчилася. Трансільванія була провінцією без держави. Угорська Корона перебувала в стані
розпуску, в заблокованому
стані, вона не могла реагувати. Авторитет угорської держави,
представлений
правовою системою, парламентом, урядом, магістратами, армією та державними
службовцями, усіма, хто забезпечував громадський порядок і суверенітет Великої
Угорщини, вже не існувало. В Австро-Угорщині перші вибори на основі загального
виборчого права відбулися в 1907 році, але лише в австрійській частині імперії.
За рік до цього, 1906 року, за часів імператора Франца Йосифа, було прийнято
новий виборчий закон, згідно з яким всі чоловіки старше 24 років, незалежно від
багатства та соціального походження, мали право голосу. Оскільки Трансільванія
та Банат були в угорській частині імперії, румуни не могли скористатися
реформою загального голосування, крім румунів Буковини,що була в складі
Австрії. У 1907 році п’ять румунських депутатів із Буковини
пішли до Віденського парламенту, стільки ж депутатів направили до віденського
парламенту на виборах 1911 року, останніх перед Великою війною.

У заплутаній ситуації кінця 1918 р.,румуни відреагували на основі принципів самоврядування. Але акція була і
політичною. Румуни, які займалися політикою в той час у двох партіях з відносно
рівною вагою представлення в Будапештському парламенті, Румунській національній партії
та румунській секції Соціал-демократичної партії Угорщини, організували цей
виборчий процес. Даніель Барбу – історик та професор факультету політичних наук
Бухарестського університету. Він описав те, що назвав єдиним виборчим процесом
у сучасну епоху, неорганізованим урядом чи державним органом, організованим
громадянським суспільством: Дані
мікроісторії, які ми маємо стосовно вибору делегатів у кожній місцевості,
показують, що використовувались різні римські процедури, а саме акламація. Як
правило, двоє-троє лдей із села, тобто священик, землевласник, якщо він був румуном, нотаріус,
вчитель чи багатіший селянин тощо, були через акламацією та консенсус, наділені авторитетом, що
представляли всю місцеву громаду».

Голосування, яке направило 1228
делегатів в Алба-
Юлію, щоб прийняти рішення про об’єднання Трансільванії з Румунією, було б, за сьогоднішніми стандартами, менш демократичною процедурою. Але часи були
неспокійними, кінець Першої світової війни вибрав на
поверхню очікування та реакції
придушені в попередні
роки. Даніель Барбу каже, що на зустріч між демократією та універсальним
голосуванням слід
дивитися очима тих, хто був сучасником більшовицьких революцій та анархії, що виникла після 4 років кривавої війни: «Були учасники Асамблеї в Алба-Юлії принаймні ті, хто підготували резолюцію та запропонували її широкій акламації демократами? Очевидно вони були румунські патріоти. Були люди,
які мали тривалий парламентський досвід, володіли політичною наукою та практикою. Я здогадуюсь, що
вони не були демократами, що буде доведено в найближчі місяці. Що сталося 6 грудня? Румунська армія окупує
Трансільванію. Вона була дуже рішучою щодо встановлення кордонів, і, перш за все, відновила
мир у країні. У нас є дуже чіткі свідчення, Іон Лепедату говорить у своїх спогадах, на
сторінках журналів, написаних у ті часи, де він писав, що села
рухаються. Коли ми говоримо про радянську комуну, ми думаємо лише про
Будапешт та Угорщину за Тисою. Але всю Європу, включаючи Англію, охопив
революційний трепет. Протягом багатьох місяців такі міста, як Турін, Мюнхен, Берлін, були
керовані під червоним прапором військових та робітничих об’єднань.
Подібні речі почали відбуватися і в Трансільванії».

Голосування за об’єднання
Трансільванії з Румунією було масштабним процесом, який тривав майже місяць, після закінчення якого
було зрозуміле бажання до нового початку. Це зусилля
великої людської спільноти було організовано без
установ та без допомоги, лише на основі волі до встановлення миру та нової державної приналежності. 1 грудня 1918 року в Алба-Юлії був центр ідеї румунізму в Трансільванії. Кінець того року був славним, це був кінець
епохи, але це також початок іншої, в якій люди будували свої сподівання.