Об’єднання Дунайських князівств
На початку 1859 року було закладено основу нинішньої Румунії. Йде мова про подвійне обрання полковника Александру Йоана Кузи, 5 січня 1859 року правителем Молдовського князівства та 24 січня того ж року господарем Волощини.
Steliu Lambru, 31.01.2022, 08:33
На початку 1859 року було закладено основу нинішньої Румунії. Йде мова про подвійне обрання полковника Александру Йоана Кузи, 5 січня 1859 року в Яссах правителем Молдовського
князівства та 24 січня того ж року в Бухаресті господарем Волощини. Таким чином він був проголошений господарем
Об’єднаних князівств. Обранням єдиного правителя було результатом величезних зусиль, докладених щонайменше двома поколіннями еліт,
які вирішили побудувати румунську державу за сучасним європейським зразком.
Історик Мар’ян Строя від Інституту історії імені Ніколая Йорги Румунської академії наук пригадує найважливіші моменти того часу на міжнародному та внутрішньому планах: «Для південно-східного регіону найважливішою подією, що сильно вплинула на становище румунських князівств була Кримська війна 1853-1855 років. Ця війна розпочалася окупацією російськими військами румунської території з червня 1853 року по вересень 1854 року. Цим приводом росіяни чинили тиск на Османські ворота надавати прав християнським народам, які були під владою Османської імперії. Фактично, це був привід для їхньої експансіоністської тенденції на Центральну та Східну Європу.»
Румунська еліта та суспільство опинилися між трьома імперіями, які не
бажали її політичного блага: Австрією, Росією та Османською
імперіями. Шляхом переговорів румунській
еліті вдалося знайти між ними найвигіднішу.
Мар’ян Строя уточнює: «Можна сказати, що в цілому, Османська імперія була більш сприйнятливою до бажань румунів та була менш консервативною порівняно з Росією. Усі спроби румунів
щодо модернізації після 1848 року, скористалися підтримкою з боку
Османської імперії. В той час як Росія, з іншого боку, намагалася стримати спроби реформування. Під час свого правління полковник Александру Йоан Куза намагався запобігти будь-якій небезпечній ситуації, в якій молода
румунська держава могла б опинитися
по відношенню з Росією».
Росія зазнала поразки в Кримській війні1855 року, а Паризький мир від 1856 року приніс великі новини для історичної долі румунського
простору. Мар’ян Строя уточнює: «Після 1856 року був ще один дуже важливий
момент. Сталося так яксказав Думітру Бретяну своєму братові Йону К. Бретяну в 1849 році, а саме, що тоді коли Росія буде слабкою, румуни зможуть досягти своїх національних цілей.
Найважливішим наслідком 1856 року було те, що з під турецько-російського
сюзеренітету над князівствами, румунський простір перейшов під протекторат
великих європейських держав. Раптом політична ситуація змінилася та створилися набагато
ширші рамки для розвитку внутрішньополітичних енергій.»
На внутрішньому плані вивільнювалась найбільша енергія. Юніоністська, проєвропейська партія була найбільш рішучою. Вона є автором визначних моментів, про які говорить Мар’ян Строя: «Найважливішим моментом для внутрішнього румунського простору були вибори Ад-Гок від 1857
року.З цієї нагоди були висловлені точки
політичної ідентичності румунської нації. Серед них
дуже важливо відзначити, крім політичної автономії, нейтралітету та розподілу
гілок влади, фундаментальну проблему іноземного князя, яка розглядається як
необхідною умовою на
шляху до незалежності молодої румунської держави. Це був четвертий пункт, який також був важливим: приведення до влади іноземного князя. Етап правління Александру Йоана Кузи був
проміжним етапом на шляху румунів до здобуття національної незалежності.»
Геополітичне та стратегічне
міркування румунських еліт було
простим. Знаходячись на перетині інтересів трьох імперій, Молдова та Волощина були змушені
шукати підтримки за межами цієї зони зіткнення імперій. ЇЇ шукали та
знайшли у Франції, чудову модель сучасних ідей, найпослідовнішого носія про універсальність людини та її прав. Сьогоднішні
історики сходяться на думці, що Румунія є творінням Франції. Мар’ян Строя уточнює: «Франція
зіграла вирішальну роль у створенні
об’єднання та на шляху
румунів до здобуття незалежності. Александру
Йоан Куза навчався на Заході. У 1845-1846 рр. він навчався у Станісласському коледжі у столиці Франції. Його формування, як до речі всього
пашоптистського та юніоністського руху було пов’язане із
Заходом і, перш за все, з Францією. Румуни
користувалися найбільшою підтримкою
з боку французької держави, яку тоді очолював
Наполеон III. У цьому немає жодних сумнівів.»
Об’єднання вимагало і пожертвування, які були зроблені як елітою, так й всіма
румунами, у залежності від власних зусиль. Але приклад дала еліта, – стверджує Мар’ян
Строя: «Переважна більшість румунської еліти того часу була надихана не матеріальною
стороною, а надзвичайним патріотичним духом. Костаке Негрі, одного з родичів
Кузи та посла князівства в Константинополі, поховали за кошти держави, тож
грошей на похорон у нього не було. А коли Йон К. Бретяну виїхав до
Дюссельдорфа, щоб переконати Кароля Гогенцоллерн-Зігмарінгена зійти на трон
князівств, йому довелося продати два маєтки, щоб оплатити поїздку та проживання
в німецькій резиденції Зігмарінгенів.»
З обранням Кузи 5 та 24 січня 1859 року жителі Молдови та Волощини вирушили
в напрямку своєї європеїзації. На роздоріжжі історії вони вміли обрати той
шлях, який наблизив їх до тогочасних ідеалів.