Невідомі жертви Секурітатє, таємної поліції комуністичної Румунії

Історик Маріус Опря створив Інститут розслідування злочинів комунізму і з 2006 року шукає невідомих жертв Секурітатє.

Steliu Lambru, 10.02.2020, 07:00

Створена Указом №221 від 30 серпня 1948 року під назвою Головне управління народної
безпеки, за радянським прикладом, таємна
поліція комуністичного режиму Секурітатє до 19189 року наводила на всіх румунів
жах. Маючи
близько 3000 працівників Секрутатє втілила суть репресивної системи
комуністичної тиранії, ставши втіленням
зла. Секурататє разом з Червоною армією, партійним апаратом, міліцією, прокуратурою та
силовими структурами діяла як військова сила, як «наконечник спису» в боротьбі проти ворогів
народу, тобто проти всіх
виразників капіталістичної Румунії: політичних, військових, економічних, інтелектуальних і сільських еліт, аж до пересічних людей, які не поділяли цінності комунізму.

Історик Маріус Опря створив
Інститут розслідування злочинів комунізму і з 2006 року шукає невідомих жертв Секурітатє.
За його підрахунками у Румунії було без суду і слідства страчено приблизно 8000
осіб. До тепер було виявлено лише 37 із них. Маріус Опря розповів про кількох жертв
комунізму, виявлених за 14 років пошуків. «У районі місцевості Дялу Капсей, в надзвичайно
гарній місцевості Апусень, на заході Румунії, ми знайшли рештки Ніколая Селаджі.
Він був одним з останніх вцілілих членів партизанському загону Ніколая Дабіжи, що
був знищений 2 лютого 1949 року під час однієї з багаточисельних операцій
органів безпекию. 25 партизанів були оточені, сімом з них вдалося втекли.
Ніколая Селаджу впіймали серед останніх і розстріляли на місці. Там він і був
похований, під дорогою, яка з’єднує кілька хатин на Пагорбі Капсей. Як я знайшов
місце його поховання? Після того, як розстріляли його, силовики змусили його 6-річного
хлопчика охороняти тіло батька, поки не прийдуть селяни поховати його. Вони не
втомилися зробити це. Той хлопчик сидів поруч із тілом батька до наступного
ранку, коли прийшли мешканці села і поховали батька там, під дорогою. Коли я
заснував інститут, той хлопчик, який давно хотів перепоховати батька, подзвонив
нам. Ось так я знайшов решти Ніколая Селаджі. Через майже 70 років цей чоловік
нарешті зміг поховати свого батька на кладовищі.»

Кожна
історія позасудової (сумарної) страти приховує зруйновану долю і розкриває
трагедію, яку пережили близькі люди. Історик Маріус Опря розповів про іншу
жахливу історію, точніше про долю Андрея Мештера. «Андрей Мештер
представляв сільську еліту, був кожухарем у Сельчуі, у повіті Алба, що на
заході Румунії. Він був весільним батьком понад 40 сімей в долині річки Арієш і
був дуже шанованою людиною. Але у нього була одна велика проблема: агітував
проти колективізації. У результаті цього напередодні ярмарку на Покрову його
забрали з дому, розстріляли та виставили на вході в ярмарок з картонкою на шиї із
написом: «Хто робитиме як він, того чекає така сама доля». Єдиною провиною
цього чоловіка було те, що він виступав проти політики колективізації. Після
того, як його застрелили, дружині вдалося викупити його тіло у міліціонерів, котрі
його охороняли. Вона поховала його на задньому подвір’ї і поклала на могилу
хрест, зроблений ним за життя. Люди, які приходили на ярмарок, бачити тіло вбитого.
Андрей Мештер став єдиним похованим по-християнськи і усіх сумарно страчених,
залишки тіл яких мені вдалося знайти.»

Публічне вивішування
трупів розстріляних мало одну мету: налякати людей. Дійсно, страх був основною
опорою режиму, – каже історик Маріус Опря. «Петру Анкуліна та Георге Урдеряну
були партизанами, як Селаджя. Вони входили до партизанського загону полковника Уце і були страчені в 1949 році. Тоді
було розстріляно четверо партизанів, але я знайшов місце поховання лише двох,
інші двоє були поховані десь в іншому місці і ми досі не знайшли де саме. Я
сподіваюся, що ми їх таки знайдемо. Двох ми знайшли відносно швидко, на окраїні
кладовища. Вони були закопані один над іншим у дещо незвичному положенні, з
віддаленими від тіла руками. Потім ми з’ясували і чому, а також з’ясували, чому
були проколоті кістки передпліччя. Усі чотири після розстрілу працівниками
Секурітатє були розп’яті в парку перед меріею Терегови Караш-Северінського
повіту, що на південному заході Румунії, де вони провисіли 27 днів. Усі жителі навколишніх
сіл були змушені дивитися на це. На груди їм причепили листівку з написом «бандит».
Петру Анкулія мав прив’язані дротом і ланцюгом ноги, він був взути був взутий у
гумові постоли, не шкіряні. Це були прості селяни, які пішли в гори, щоб
захистити свою сутність, свою віру та свою землю.»

Перше, що Маріус
Опря та його команда роблять, коли виявляють рештки жертв – це християнське
богослужіння як останній акт репарації для тих людей, які продемонстрували свою
незламність, коли все навкруги розвалювалось.