Міфи румунської антикомуністичної  революції

Антикомуністична революція породила дуже багато міфів, підживлених численними невідомими, з якими досі живе Румунія.

Steliu Lambru, 16.12.2019, 06:53

22 грудня 1989
року, о 12.08, Ніколає Чаушеску та його дружина Елена втекли на вертольоті з
будівлі ЦК КПР. Це був момент звільнення від комуністичного
терору, почалася Румунська антикомуністична революція, яка призвела до відновлення демократії.
Але щойно після цієї славної миті виникли сумніви. Усі невдачі, розчарування,
марні очікування та розбиті долі кидали тінь сумніву на чарівний момент
відновлення свободи. Почали поширюватися міфи, які намагалися знищити те, що
було здобуто кров’ю. Таким чином антикомуністична революція породила дуже
багато міфів, підживлених численними невідомими, з якими досі живе Румунія.

Одним із найбільш
поширених міфів – це теорія «конфіскації» революції Йоном Ілієску та людьми з
його близького оточення. Провідний активіст румунської компартії Ілієску став першим президентом
посткомуністичної Румунії. Його перебування на чолі держави разом з людьми з
Фронту національного порятунку, тобто виразниками «другого ешелону» колишньої компартії і близькими до
них технократами, спонукали людей розглядати грудневу революцію 1989 року як сценарій
приходу до влади Йона Ілієску.

Драгош Петреску, професор факультету політичних
та адміністративних наук Бухарестського університету та автор послідовних
досліджень революції 1989 року, розповів в чому суть міфу про «вкрадену»
румунську революцію. «Я думаю, що ідея «вкраденої» революції чи «конфіскованої»
революції виникла з самого початку змін, тобто щойно після 22 грудня 1989 року.
До влади раптом прийшли виразники другого і третього «ешелонів» колишньої
комуністичної партії, які замінили інтимне коло влади Чаушеску, номенклатура
верхівки партії та керівна група румунської комуністичної партії, яку можна
звинувачувати у всіх проблемах 80-х: глибока економічна криза, загострення
націоналізму, асиміляція меншин, катастрофічний імідж Румунії в світі.»

Міф про
конфісковану революцію глибоко вкорінився у головах румунів, що на думку Драгоша
Петреску сильно заважає проведенню об’єктивної оцінки змін, що відбулися за 30
років, скільки минуло з того часу. «Якщо виходити з думки, що Ілієску та його оточення
«конфіскували» або «вкрали» революцію, я думаю, що ми зведемо нанівець те, що,
перефразовуючи слова Стефана Цвейга, можна назвати астральним моментом історії
Румунії ХХ століття. Фактично Революція була найцікавішою подією, що дає нам
привід почуватися справді гордими тим, що ми є румунами, і не в смислі
нездорового націоналізму фрази «Я пишаюся, що я румун». Чому? Тому що таким
чином ми б заперечили основні моменти румунської революції. Потім жорстоке
придушення революції в Тімішоарі, народний протест, який переріс у революцію та інші моменти, які Ілієску не мав як
контролювати. Більше того, поширення з Тімішоари на Бухарест, події 21 грудня
1989 року, коли Чаушеску спробував повторити харизматичний вчинок від
21 серпня 1968 року, коли засудив втручання військ країн Варшавського договору
в Чехословаччину, не Ілієску мав ідею організувати той мітинг.»

Другим широко поширеним
міфом в румунському суспільстві – це те, що Груднева революція 1989 року була в
дійсності державним переворотом. Драгош Петреску стверджує, що ті самі наслідки
перебігу подій породили і другий міф – переворот. «Тут мова йде про дуже цікаву
історичну вправу. Часто те, що трапляється після певної події, спонукає до переосмислення
цієї події. Інакше кажучи, розчарування багатьох громадян Румунії, особливо
пов’язане з повільним темпом реформи, розчарування тим, що Румунія практично
дуже повільно рухається до Європи, спонукає їх заперечувати події 22 грудня
1989 р. Повільні зміни, дуже повільна демократизація суспільства, перебування
при владі багатьох представників колишньої середньої номенклатури, технократів
із зв’язками з Комуністичною партією Румунії, усе це змусило багатьох румунів відхреститися
від участі у дійсно важливій події, я би сказав, епохальній для румунів події.
Зміна була реальною, Румунія пережила реальну зміну режиму, революцію – 1100 загиблих
та 3300 поранених роблять Румунію єдиним прикладом справжньої революції.»

Міф про
терористів, третій за поширенням у зв’язку з подіями, що мали місце в дні румунської
революції – це міф, поширений у грудні представниками нової влади, представленої
Йоном ​​Ілієску та членами Фронтом національного порятунку, в який, однак, вірять
досить мало пересічних румунів. Цей міф був використаний тодішньою новою владою, – каже Драгош Петреску. «Проблема
терористів пов’язана суто з проблемою майже 900 загиблих, трагічних і марних
смертей, спричинених диверсійними актами і хаосом після 22 грудня і це
безпосередньо пов’язано з нововстановленою владою. Це, на мою думку, навмисно
підтримуваний хаос людьми з близького оточення нової влади, щоб допомогти їй
консолідуватися. Більше того, це допомогло їм вгамувати революційний запал
населення, яке могло би вимагати покарання винних у зловживанні комуністичної
влади, передусім офіцерів колишніх спецслужб, колишніх членів компартії, які
займали ключові посади. Диверсія та хаос підтримувались з допомогою міфу про
терористів, а Йон Ілієску постійно підтримував цю ідею.»

На щастя, міфи
про румунську революцію не стали сильнішими за усвідомлення того, що було
досягнуто в грудні 1989 року, а саме: початку повернення до нормальності.