Міжвоєнна Буковина
Буковина або Країна букових лісів - провінція на півночі Румунії із звивистою історією. У Середньовіччі вона була частиною Київської Русі, Галицького, а потім Молдовського князівств...
Steliu Lambru, 04.10.2021, 05:15
Буковина або Країна букових лісів – провінція на півночі Румунії із звивистою історією. У Середньовіччі вона була частиною Київської Русі, Галицького, а потім Молдовського князівств. Буковина була ядром, з якого народилася середньовічна держава Молдова, яка також називається й Верхньою країною, а місто Сучава було її першою столицею. Резиденція найдовшого молдовського князя Штефана Великого з другої половини XV століття була в Сучаві. У 1774 році Буковина була анексована Австрією, а в 1918 році була об’єднана з Королівством Румунія. У червні 1940 р. після двох ультиматумів Радянський Союз анексував Бессарабію та Північну Буковину, звільнені у 1941 р. У 1944 р. Радянський Союз знову анекував дві території, а Північну Буковину включив до складу України.
Буковина була і є багатокультурною та багатоетнічною провінцією. На Буковині жили і продовжують жити румуни, українці, німці, поляки, євреї, угорці, роми та інші. За даними перепису від 1910 року, проведеного владою Габсбургів, населення Буковини становило 800.198 мешканців, з них 39% українці, 34% румуни, 13% євреї, 8% німці, 4,5% поляки, 1,3% угорці. У міжвоєнний період, коли Буковина була частиною Великої Румунії, повага до етнічних прав у Буковині дотримувалася найвищих демократичних стандартів, а рівень життя був на прийнятному рівні. Діагноз підтверджується як економічною статистикою, так і свідченнями. Одне з цих свідчень, записаних у 1998 р. Центром усної історії Румунського радіомовлення, належить вчителю Міхаю Максиму, вчителю села Ватра Молдовіцей: «Це село знаходиться в підкарпатському районі Обчин. Це дуже красивий регіон з хорошими селянами, провідними домогосподарями, які у відповідний період між двома світовими війнами, особливо у Молдовиці та Ватрі Молдовиці, були представниками кількох національних меншин. Але стосунки між людьми, які належать різним національним громадам та релігіям були дуже хорошими. Не було етнічних чи релігійних, ані навіть політичних конфліктів. Більшість людей були працівниками лісового господарства. А інші були домашніми господарями, так би мовити, їм жилося добре».
Місцеві жителі, актори малої історії, займалися традиційними заняттями. Жителі гірського району були прив’язані до лісу. Міхай Максим описав спільноту, в якій він працював учителем: «Основним заняттям жителів села Молдовіца було лісове господарство. Їх називали «лісовиками». Тобто вони обробляли деревину, яку потім відвозили на завод. Що стосується стосунків між інтелектуалами, зокрема, то в Молдовіці було багато інтелектуалів, лікарів, стоматологів, начальників залізниць, інженерів, вчителів, професорів, священиків та інших категорій інтелігенції. Це був дуже розвинений робітничий центр. У Молдовіці була одна з фабрик церковного фонду, яка була зарахована до числа найкращих галузевих фабрик. Дуже часто інтелектуали зустрічалися або в будинку сільської мерії, або на заводі, і обговорювали різні відносини, але це не були політичні відносини».
Рівень економічного процвітання дуже важливий у житті людей. Тому рівень життя є показником того, як працює суспільство в певний час, з політичної, соціальної та культурної точок зору. Міхай Максім розповів, як жив учитель тих часів: «Фінансове становище вчителя у період між двома війнами було відносно хорошим. Наприклад, вчитель-заступник, який вперше працював у сфері освіти, мав заробітну плату близько тисячі шістсот леїв на місяць, але ціни на оренду та необхідні послуги протягом місяця складали близько 800 леїв. Тобто половину зарплати залишалася і його кишені. Тому я не можу сказати, що були часи, коли вчителям жилося погано. Однак, порівняно з іншими категоріями чиновників, ними дещо нехтували з точки зору оплати праці. Але оскільки більшість учителів були дуже скромними, їм цього вистачало. Наприклад, я працював у селі Бряза і там у мене була зарплата 1600, з яких 800 леїв я сплачував господареві, решту мені залишалися. І більшість вчителів за ті решти грошей купували книги. Хочу сказати, що вчителі між двома війнами мали дуже гарні бібліотеки і були людьми, які багато читали».
Видатні члени комун – вчителі були шанованими людьми. Фактично, щоб компенсувати деякі економічні недоліки, громади захищали своїх учителів. Міхай Максим: «Дійсно, на той час учитель та директор отримували частку від церковного деревного фонду. Так само, якщо ти жив у будинку школи без оренди, і школа мала клаптик землі, то вона орендувала його, а гроші, отримані за оренду, були розподілені між усіма вчителями села. Тож була реальна підтримка з боку місцевих органів влади. Злободенним вчителям початківцям хотілося би жити так, як жили учителі в 1937, 1938, 1939 до 1940 р. Бо тоді вони жили дуже добре.»
Свідчення, що демонструють розвиваюче демократичне суспільство, корисні зараз для того, щоб побачити, яким деградованим може стати суспільство в умовах диктаторських режимів. І Буковина повністю зазнала обидві диктатури 20 століття, фашизм і комунізм. А історії на мікро та макрорівнях є двома взаємодоповнюючими частинами людського існування.
