Музика та контркультура в комуністичній Румунії
Комуністичний режим у Румунії ввів суворі норми у всіх сферах суспільної діяльності.
Steliu Lambru, 09.12.2019, 01:16
Комуністичний режим у Румунії ввів суворі норми у всіх сферах суспільної діяльності. Культуру також не оминули, офіційні директиви були названі каноном, їх встановлювали культурні активісти та цензура. Канон працював у сфері «високої культури», а культурні прояви, що не поважали ці директиви, були маргіналізовані й тому появився так званий underground – підпільна культура або контркультура.
Крім симфонічної музики та
опери, контркультура найбільш була помітна в рок-музиці,
джазі, блюзі та фолк–музиці. Поп-музика була найбільш конформістською, тому
її не забороняв офіційний канон. Але й в галузі рок-музики, фолк-музики, джазу та
блюзу, кількість співаків, які
намагалися висловити всій стиль
поза вищезгаданим каноном,
була незначна через труднощі щодо доступу до джерел натхнення. З цієї причини спроби
складати пісні, що не
дотримувалися офіційних директив, були малі.
Однак, контркультура народилася як
природне прагнення людини до творчої свободи та вираження.
Джерела
натхнення контркультури,
тобто біт-музика, рок, блюз та
джаз із Заходу, були поширені в Румунії,
так як були поширені й споживчі
товари, одяг, взуття, косметика, ювелірні прикраси.
Окрім тих, хто займався незаконною торгівлею, іноземні студенти, які
навчалися в Румунії, були ті, як приносили диски з музикою, що не можна було знайти на румунському ринку. Третім способом
джерела натхнення для контркультури в музичній галузі в Румунії була джазова передача на радіостанції Голос
Америки, ведучим, якої був Вілліс Коновер, та рок-передача на радіостанції Вільна
Європа, ведучий Корнел Кіріак.
Такими ж важливими як музика, або можливо більш важливими були вірші пісень, яких пропонувала
контркультура. Іронія була найпоширенішою формою вираження, саме вона
стимулювала ідеї та мислення. Великі
нестатки у їжі та надзвичайно пригнічувана атмосфера 80-х призвели до того, що вірші були дуже сугестивними для
музики артистів нонконформістів. Хоча режим зробив невеличкі поступки музичній контркультурі,
дозволяючи організовувати джазові фестивалі в Сібіу та Костінештях, що означало не свобода, а лише крайовий спосіб вираження, сувора реальність
вражала кожного на кожному кроці. Історик Сорін Антохі має пригадує момент, пов’язаний з
початком продовольчої
кризи: Для мене криза
споживчих товарів ототожнюється з
моментом повернення з джазового
фестивалю Сібіу 1980
року з друзями додому. Дорогою до міста Ясси, ми зупинилися на вокзалі в
Плоєштях, де повинні були сісти на інший поїзд. Там в темний час ранку, я бачив як навколо магазину під назвою BIG
(продуктовий, промисловий, домогосподарки), велася досить смілива бійка між людьми для придбання пів пачки масла, навіть не цілої пачки».
Форми музичного вираження в
комуністичній Румунії, накладені цензурою, змусили деяких виконавців намагатися їх уникати. Одним
із таких артистів був архітектор Александру
Андрієш,
важливий представник музичної контркультури 70-х та 80-х рр. Дві його пісні користувалися великим успіхом, Ce oraş frumos (Яке гарне місто) та La Telejurnal (Огляд новин). У першій пісні Александру Андрієш наголошує на велику кількість фабрик і заводів, що не відповідало міським принципам і тенденціям. Були іронізовані й привілейовані люди, які проживають у елітних кварталах,
яким приділяли більше уваги. Друга пісня «La Telejurnal стала підпільною піснею пізніше у 1980-х,
коли продовольча криза охопила Румунію. На нещодавній публічній конференції Александру Андрієш згадав, як почалася його
пристрасть до неофіційної музики: Я мушу признатися, що мені пощастило з одного
боку, тому що сестра моєї матері, моя тітка, поїхала жити через шлюб у 1966 році в США. І я
мав доступ до книг і записів, яких тут не було. Треба мати на увазі, що музей Smithsonian
(Смітсоніан) в США записав на вінілі своєрідну
енциклопедію традиційної американської музики, записи з 1900 року. Звичайно, я зажадав мати ту енциклопедію. Я не думав, що мені надішли тітка аж одну коробку
з дуже важкими вініловими записами. І звичайно, мене покликали до влади сказати, що містить та скринька, яку я отримав з США.
Англійська мова була
основним компонентом музичної контркультури. Александру Андрієш згадав, що на уроках
англійської мови його вчитель середньої школи, часто приносив pick-up, щоб учні мали можливість слухати записами Rolling Stones. Але Андрієш був глибоко незадоволеним тим, що повинен був співати англіською мовою: Мені дуже не подобався той факт, що не міг слухати музику румунською мовою, а лише іноземними мовами. Зрозуміло, що мене не цікавила естрадна румунська музика, з тими легонькими віршами та ті, хто жив з цього,
композитори та співаки, які не хотіли мати проблем з цензурою. Існували два
варіанти: співали на вірші, в яких нічого не було сказано, або на вірші класичних
румунських поетів, які були опубліковані. І це була головна причина, чому я вирішив написати кілька власних пісень, такі, як я хотів слухати. Я ніколи не думав, що колись буду їх співати публіці.
Твори музичної
контркультури слухаються навіть й сьогодні, зокрема завдяки їхньої тодішньої цінності.