Масове вбивство у в’язниці Жілава в 1940 році

Восени 1940 року з ампутованими північними, південними, східними та західними кордонами Румунія пішла у бік ультраправих режимів.

Steliu Lambru, 07.12.2020, 08:07

Восени 1940 р. з ампутованими північними, південними, східними та західними
кордонами Румунія пішла у бік ультраправих режимів. Корумпований та аморальний
режим короля Кароля II кинув країну в кризу і наближався до свого кінця.
Віденський диктат від 30 серпня 1940 року,
за допомогою якого Німеччина та Італія змуисли Румунію віддати Північну Трансільванію
Угорщині, завдав останнього удару режиму. Генерал Іон Антонеску, противник Кароля
II, та Залізна гвардія скористались усіма розчаруваннями румунів, і на тлі
відмови історичних партій утворити урядовий союз із крайніми правими, захопили
владу. Без лідерів за допомогою яких набрала 15% голосів на виборах 1937 року, Залізна гвардія разом із
людьми генерала Антонеску зайняла всі виконавчі посади, проголошуючи Румунію
націонал-легіонерською державою.

Залізна гвардія негайно діяла, щоб покарати тих, хто
ліквідував її керівників в 1938 році. У ніч з 26 на 27 листопада 1940 року 65
політиків, військовослужбовців і старших
поліцейських офіцерів камарилі Кароля II
ув’язнені 5 жовтня у в’язниці Жілава, на півдні Бухареста, були страчені. З тих
пір минуло 80 років, і ми разом із істориком Йоном Скурту згадали ці події.
Спочатку історик проаналізував політичну складову режимів, які були при владі восени 1940 року, та поведінку держслужбовців,
які стали жертвами легіонерів: Будь-яке вбивство є актом проти
демократії, проти прав людини, свободи вираження поглядів, тим більше, що мова
йшла про політичні вбивства. Але, вбиті в Жілаві були людьми, які прив’язали своє ім’я
до авторитарного режиму Кароля ІІ,
встановленого 10 лютого 1938 року, антидемократичний режим. На той час, у
листопаді 1940 року затримані в Жілаві представляли не демократію, а авторитарний
режим. Якщо декотрі з них, які не були вбиті, як наприклад, Георге Тетереску, Міхай Раля, Константин Аргетояну, пізніше
пішли демократичним та колабораціоністським шляхом, як Ралеа, це зовсім інше.
На той час вони не представляли демократію.

Традиційна історіографія
поклала відповідальність за погіршення
політичного клімату
виключно на плечі легіонерів. Не знімаючи
вину з румунських фашистів у скоєних злочинах, тенденції до перегляду
історії тих років вважають, що так звані представники демократії були разом із поведінкою фашистів винуваті у знищенні самої демократії. Йоан Скурту: Ця драматична ситуація почалася із вбивства Кодряну, глави
гвардії, та 13-ох інших легіонерів, які вбили
прем’єр-міністра І.Г.Дуку в 1933 році та Міхая Стелеску в 1936 році, у ніч на
30 листопада 1938 року. 21 вересня 1939 року легіонери
вбили прем’єр-міністра Арманда Келінеску,
після чого відбулося справжнє масове вбивство. Тоді, у вересені 1939 року, державний тероризм було вперше здійснено в
Румунії. Більше 200 легіонерів було вбито, більшість із них у концтаборах і тюрмах, які не мали можливості
захиститися, їм не було пред’явлено звинувачень, їх просто розстрілювали, а
інших, які перебували на свободі, були повішені на громадській площі. Звичайно, ми, наголошуючи і засуджуючи
легіонерські вбивства, не можемо не пам’ятати, що, в свою чергу, легіонери
зазнали переслідувань і вбивств за часів Кароля II.

Серед
65 жертв різанини в листопаді 1940 року в Жілаві були генерал Георге Арджешану,
колишній міністр національної оборони та колишній прем’єр-міністр, Віктор
Яманді, колишній міністр юстиції, генерал поліції Габріель Марінеску, колишній
префект поліції Столиці та міністр внутрішніх справ і міністр громадського
порядку, генерал Іон Бенглю, командуючий румунською жандармерією, Міхаїл
Морузов, керівник Секретної служби розвідки армії, та його заступник Нікі Штефанеску.
Йоан Скурту показує, в чому полягало правосуддя, задумане новим легіонерським режимом
Антонеску: Легіонерський режим Антонеску був ворожим режиму,
представленому Карлолем II. Як це найчастіше трапляється в історії, новий режим
хоче помститися представникам старого
режиму. Антонеску
наказав заарештувати головних посадовців часів Кароля ІІ, яких
слід було засудити на основі чинного законодавства. Цим судовим процесом
займався віце-прем’єр Міхай Антонеску юрист за фахом, який мав намір утворити
судові колегії з адвокатами. Легіонери не погоджувались з цією ідеєю. Вони
вважали, що 14 вересня відбулась революція внаслідок якої було встановлено
новий режим і не можна було судити за старими законами. Винуватих за вбивство,
зокрема легіонерського лідера Кодряну, треба було покарати, тобто повинно було
існувати революційне правосуддя. На цій основі група легіонерів відбула до
Жілави і стратила тих, хто знаходився там. Заарештували й інших, але вони були
врятовані через втручання генерала Антонеску.

Смерть 65 посадовців стала новим типом правосуддя, в
якому помста була основним принципом. Коли зловживання є принципом, за яким
діють ті, хто калічить демократією, правосуддя більше не існує.