Лук та лучники у військах Румунських князівств
Лук це одна з найдавніших видів зброї, відомої в історії людства, яку застосовували, як для полювання, так і під час війни. Регулярні війська створили та використовували загони спеціалізованих лучників, завдяки яким здобули перемоги у справжніх битвах.
Steliu Lambru, 08.08.2016, 10:07
Лук це один з найдавніших видів зброї, відомої в історії людства, яку застосовували як для полювання, так і під час війни. Регулярні війська створили та використовували загони спеціалізованих лучників, завдяки яким здобули перемоги у справжніх битвах.
Лук був специфічною зброєю в країнах Сходу, однак і на Заході лучники користувалися популярністю, зокрема англійські лучники. У румунському просторі лук був відомий ще в античний період, зокрема грецькі автори відмітили, що гето-дакські лучники розганяли хмари стріляючи з лука, виявляючи таким чином свою прихильність до Бога Гебелейзіса. У період Середньовіччя румунські господарі застосовували лук як під час війни, так і на полюванні, що мало місце в усій Європі. Найліпшими вважалися загони молдовських та волоських лучників, яких господарі країн посилали на допомогу союзникам. У 1410 році господар Молдови Олександр Добрий (Александру чел Бун) відправив 400 лучників боротися у Грювальдській битві, поряд з польсько-молдовськими союзниками проти тветонських кавалерів. Теж у 1410 році, інші 800 молдовських лучників взяли участь поряд з польсько-литовськими союзниками у Марієнбурзькій битві, переможцями якої були польсько-литовські війська.
Воєнні історики та археологи намагалися відтворити спосіб застосування лука в період Середньовіччя. Історик Александру Матей, який є одночасно й інструктором стрільби з лука, вважає, що техніка стрільби з лука визначає культурну зону походження лучників: У залежності від техніки стрільби з лука, тобто від наявності або відсутності спеціального пристрою на тятиві, існують західна й східна зони, а саме: арабська, перська, турецька, візантійська, китайська, маньчжурська, корейська та японська. Середземній зоні характерна проста стрільба з лука за допомогою двох або трьох пальців руки, тобто використання нескладного лука. Іншим способом є стрільба за допомогою кільця. Згідно з деякими документами у Молдові й Волощині користовувалися татарськими луками. Це були невеличкі луки, можливо стрільба здійснювалася за допомогою трьох пальців руки. Якщо звернемо увагу на скіфську азіатську зону, тут стрільба з лука здійснювалася за допомогою кільця. Можливо, що цей спосіб румуни застосовували ще напередодні приходу монголів. У Трансільванії, можливо, що стрільба з лука здійснювалася за допомогою трьох пальців, користуючись як великими луками «longbow» так й малими – татарськими. Усі волоські або молдовські бояри уміли користуватися луком. Не було спеціальних загонів лучників. Лучники були вершниками. Виховання боярських дітей передбачало уміння володіти луком, отже кожен боярин умів стріляти з лука. Румунські війська зосереджувалися на лучників, молдовські лучники брали участь у Грювальдській битві у 1410 році, як найманні солдати.
Певні предмети археологічних джерел дають нам можливість дізнатися про техніку стрільби з лука. Однак нерідко, помилкове тлумачення окремих предметів не сприяло коректному розумінню задумів знайдених предметів, зокрема це стосується наявності кільця. Александру Матей стверджує: Немає багато джерел щодо історії стрільби з лука. Істориків цікавить не стільки спосіб користування луком та стрілами, скільки тятива, тобто як саме стріляли лучники. Були знайдені круглі, конічні та інших геометричних форм кільця, але їх вважали своєрідними прикрасами лука. Десять років тому, коли був відновлений спосіб стрільби з кільцем, чимало істориків почали переглядати спосіб стрільби, але не зуміли точно відзначити цей спосіб. У музеях існують кільця, однак їх не вважають засобами стрільби з лука.
Лук, як будь-який інший предмет давнини, має велике символічне значення. Незважаючи на те, що люди завжди ненавиділи війни, які спричиняли численні жертви й завдавали великих матеріальних втрат щодо зброї у деякій мірі існував певний «кодекс честі». Лук і стріли, однак, мали поганий імідж. З-поміж полонених, лучників визнавали за мозолями на пальцях руки. Зазвичай їм відрізували один або два пальці й відправляли їх на галери, вважаючи їх боягузами. Александру Матей: Ніколає Йорга вважав лук найбільш небезпечною зброєю волоських солдатів. Відповідно до західної й християнської концепції, лук був зброєю диявола. Більш чесною була боротьба віч-на-віч, користуючись шаблею. Лук вважався зброєю диявола й боягузів. Святий Іоанн Дамаскін у певний момент нагадує, що ікона Святого Теодора була зіпсована стрілами поганів. Це є одним з можливих джерел того, що лук вважали зброєю диявола, незважаючи на те, що візантійський імператор Леон VI скаржився, що візантійці не уміли користуватися луком, однак їм доведеться навчитися стрільби з лука, оскільки необхідно діяти більш ефективно проти персів та арабів.
Паралельно з луками, існував також арбалет, який був зброєю із більш складним механізмом, що вимагало наявності умілих майстрів, які б мали необхідні знання для його побудови, як і ремонту в разі необхідності. Користування арбалетом було значно важче, ніж луком, який міг бути використаний особливо вершникам. Паралельно, існували й інші види зброї, такі як: бомбарда та гармати, які пізніше усунули лук як зброю у війнах, а поява рушниці, у свою чергу усунула лук, як зброю для полювання. Проте й нині лук привертає до себе увагу любителів традиційної зброї й застосовується в основному у спортивних змаганнях.
