Кароль ІІ та Залізна гвардія
Мало постатей в історії румунського народу виявилися настільки ж суперечливими як король Кароль II, який очолював Румунію з 8 червня 1930 по 6 вересня 1940 роки.
Василь Каптару, 18.03.2012, 12:07
Мало постатей в історії румунського народу виявилися настільки ж суперечливими як король Кароль II, який очолював Румунію з 8 червня 1930 по 6 вересня 1940 роки. Старший син короля Фердинанда і королеви Марії, Кароль був зарозумілим, бунтівним, легковажним, властолюбним, гордим, мстивим, а також любив скористатися слабкістю інших людей.
Він мріяв стати абсолютним національним лідером, полюбляв плести інтриги і оточував себе подібними до себе людьми. Теж він створив королівську камарилью, винну в прийнятті ряду політичних рішень, які принесли велику шкоду країні.
У 1918 році він самовільного залишив свій полк, що прирівнювалося до дезертирства та без згоди парламенту одружився з дочкою генерала Зізі Ламбріно. Це був перший його легковажний вчинок, а потім були інші, як наслідок його стилю управління державою. Історики не виключають його причетність до вбивства премєр-міністра Йона Г. Дуки 29 грудня 1933 року, який раніше виступав проти його вступу на престол у 1930 році. Усе досягло кульмінації в 1940 році, коли Румунія втратила Бессарабію, Північну Буковину, Північну Трансільванію і Південну Добруджу. Уся поведінка Кароля II свідчить про його емоційну незрілість і демонструє, що він ніколи усвідомив роль монарха у демократичній державі.
Зростання популярності фашистської партії «Залізна гвардія» та її лідера Корнелія Зелі Кодряну створило великий дискомфорт Каролю ІІ. У 1937 р. король покликав до себе лідера фашистської організації і запропонував йому посаду премєр-міністра. Однак він це обумовив своїм призначенням на посаду лідера організації. Кодряну йому відмовив, а Кароль ІІ ніколи не забув цього та інсценував йому судовий процес, в результаті якого у квітні 1938 року Корнеліу Зеля Кодряну був засуджений до смерті, ув’язнений і страчений разом з іншими 13 соратниками у листопаді того ж року.
У наслідок значних територіальних втрат Румунії в 1940 році Кароль ІІ був змушений 5 вересня зректись престолу, а його наслідником став його син Міхай. Кароль ІІ домовився з генералом Іоном Антонеску, який став новим премєром, дати йому можливість покинути країну разом з його коханкою Еленою Лупеску та кількома друзями. Легіонери вимагали смерті Кароля, тому його відхід відбувся у повній таємниці. Але легіонери таки дізналися про його втечу і переслідували Кароля до кордону.
У 1940 році лейтенант Гьорге Теодореску був призначений командуючим військовим підрозділом, що охороняв поїзд, на якому Кароль покинув Румунію. У 1983 році він розповів про напад легіонерів «Залізної гвардії» на королівський потяг. Запис ми отримали з архіву Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення: «Ми не думали, що легіонери відважаться напасти на поїзд. На всяк випадок у локомотиві поїзду я розмістив двох військовослужбовців з кулеметом. Вони отримали наказ, у разі нападу легіонерів відкрити вогонь, але нікого не вбивати. Я та ще двоє сержантів охороняли королівський вагон. Після обіду, 7 вересня, поїзд прямував до Тімішоари. Ми зайшли у королівський вагон і побачили Кароля та Елену Лупеску, вони пили каву і палили. Король усміхнувся мені, потиснув руку, але нічого не сказав, а я пішов далі у вагон в якому знаходилась охорона.»
Легіонери хотіли помститися королю за вбитого лідера. Однак поспішна підготовка операції призвела до її провалу. Гьорге Теодореску: «Коли ми наближались до тімішоарського вокзалу, вздовж залізниці стояли солдати, які віддавали нам честь. Поїзд призупинився, ми наближувались до перону. Я уважно стежив за тим, що відбувалось на пероні, який був безлюдним. Я подумав, що все гаразд, але коли потяг зупинився двері вокзалу відчинились і не перон вийшло майже 300 легіонерів у зелених сорочках. У той момент поїзд рушив. Я почув наказ “Легіонери, вогонь!”. Декілька з них спробували стрибнути на потяг. Почалася стрілянина, я побачив як зі стін вокзали летіли шматки цегли. Потяг почав розвивати швидкість, легіонери залишилися позаду. У Жімболії ми вже не зупинялися, так само й на кордоні. Потяг зупинився аж на першій югославській станції Велика Кікінда.»
Легіонерські кулі не спричинили значної шкоди потягу, було розбито лише кілька вікон, тому що поспішаючи легіонери взяли з собою лише пістолети. Проте вони продовжили переслідування на іншому локомотиві та на автомобілі префекта. 60 км вони гналися за королівським поїздом. Лише кордон з Югославією врятував Кароля ІІ від смерті. (Стеліу Ламбру, Микола Онужик, Василь Каптару)
