Йосеф Берман та початки фотожурналістики в Румунії
Одним з перших фотожурналістів був Йосеф Берман, якого вважають людиною, яка відкрила дорогу наступникам. Йосеф Берман, художник-фотограф, мистецькі твори якого є фрагментами автентичного життя, народився в місцевості Дорохой, у Північній Румунії.
Steliu Lambru, 18.01.2016, 11:22
До появи фотографії, газети ілюстрували малюнками. Фотографія змінила вигляд преси, переконливо обґрунтувала її достовірність. З’явилася нова категорія журналістів, а саме фотожурналістів, які підняли свою професію до рівня мистецтва. Історія преси XX століття багата легендарними фотографіями, які по’єднюють повсякденне життя, образотворче мистецтво, символічне навантаження, жести та почуття.
Одним з перших фотожурналістів був Йосеф Берман, якого вважають людиною, котра відкрила дорогу наступникам. Йосеф Берман, художник-фотограф, мистецькі твори якого є фрагментами автентичного життя, народився в місцевості Дорогой, у Північній Румунії, в родині єврейського торговця. Його батько брав участь у війні за незалежність Румунії 1877-1878 років. У Румунії, де євреї не мали права на громадянство, пристрасть Бермана до фотографування була одним з мотивів його існування. Згідно свідченням його доньки, захопленню Бермана фотографуванням сприяв його візит до Чернівців. У 1912 році Берман прибуває до Бухареста, де він сподівався втілити в життя своє покликання, й де у результаті першого в його житті конкурсу, одержав першу роботу.
Журналістка Адіна Штефан, біограф Йосефа Бермана, видавець фотоальбому під назвою Румунія Йосефа Бермана, розповідає про початки кар’єри цього найважливішого фотожурналіста міжвоєнного періоду: Його колеги вважали, що Йосеф Берман, за здібностями ні в чому не поступався американським фоторепортерам, був навіть ліпшим ніж вони. У 1912 році Берман прибув до Бухареста, взяв участь у конкурсі, внаслідок якого здобув службу в бухарестській пресі. Почав працювати в Gazeta ilustrata (Ілюстрована газета). Пізніше Константин Мілле залучає його до праці в газетах Adevarul (Правда) та Dimineata (Ранок), де він працював протягом майже 20 років. Праці Бермана друкувалися також у газеті Realitatea ilustrata (Ілюстрована дійсність). Він співпрацював і з редакцією газети Cuvantul liber (Вільне слово), у якій його мистецькі фотографії друкувалися поряд з творами відомих митців, деякі з них були у авангарді митців епохи. Берман утвердився в мистецтві фотографування і ніколи не допускав пониження рівня якості, був видатним митцем міжвоєнного періоду, своєрідною зіркою й цьому прислужилося не світське життя, а той факт, що він був надзвичайно явною та прибавлюючою особою. Берман залишив по собі десятки тисяч фотографій.
Вже сама назва свідчить про те, що журналіст повинен бути дослідником, любити справедливість й людей. Берман був саме такою людиною. Війна була для журналістів нагодою проявити свої здібності, отже для Бермана Перша світова війна була тим моментом, коли він зрозумів, що фотографування є його покликанням, незважаючи на небезпеки фронту. Під час Першої світової війни Берман зустрівся з майбутньою дружиною. Адіна Штефан розповідає: Бермана, людину досить динамічну, у 1917 році відправили разом з військовим полком у Росію з метою реалізації фотографій з місця бойових дій. Йшлося, як про Першу світову війну, так і про більшовицьку революцію. Там мала місце пригода, яка могла коштувати йому життя. Він утрачає фотографії у досить скрутних обставинах, фотограф потрапляє то до рук білих то до рук червоних, які знищили його фотографії. Пізніше Берман шукає притулку на узбережжі Чорного моря, на території між Одесою, підніжжям Кавказських гір та Новоросійськом. У певний момент має місце випадок як у фільмах: виснажений Берман потрапляє в кав’ярню, де були молоді особи. Бермана пригощають, згодом один із молодих людей пропонує йому тимчасовий притулок. Берман погоджується. Наступного дня Берман, який у деякій мірі почуває себе краще, констатує, що зупинився в помешканні досить заможного господаря, також єврея. На балконі одного з поверхів будинку він помічає гарну дівчину, яка повільно розчісує своє волосся. Берман закохується у дівчину з першого погляду. ЇЇ ім’я було Раїса. Їй було 20 років, а йому – 27. Надзвичайно швидко вони вирішують одружитися.
До 1923 року Берман разом з дружиною мешкав у Константинополі, де працював для газет Dimineata та Adevarul як кореспондент-фоторепортер. Успіх у публіки спортивних змагань дає можливість Берману виявити свій талант й у цій галузі. Кар’єра Бермана мала і академічну сторону. Він ретельно працював з соціологом Дімітріє Густі, під час кампаній опитування населення із сільських зон Румунії. Берману належить у значній мірі заслуга появи жанру етнографічного фотографування. Про Бермана дізналися і великі прес-центри, він співробітничав також з газетою New York Times та з прес-агенствами Associated Press і Scandinavian Newspapers Press. Досить швидко він стає фотографом короля Кароля II-го. Адіна Штефан відмічає: Берман був активним фоторепортером, який з самого початку був новатором, тобто фотографував, не оминаючи нічого, фотографував життя. Його персонажі – живі, адекватні. Донька Бермана Луїза розповідала, що у певний момент її батько став офіційним фотографом короля Кароля II. Кожна фотографія короля була відмінною, чого не зуміли сягнути інші фотографи-фахівці.
Наближення Другої світової війни, расистське законодавство в Румунії 1938 року, антисемітські переслідування були послідовними заходами, внаслідок яких Берман не мав можливість працювати далі. Йому довелося змінити прізвище. Газети Dimineata та Adevarul для яких він працював, його студія й лабораторія були закриті. Апаратура та фотографічний фонд були конфісковані. До 1940 року йому вдалося спорадично працювати, але після 1940 року діяльність Бермана була повністю заборонена. 17 вересня 1941 року Берман, пригнічений та хворий на нирки, помер у Бухаресті на 49 році життя.