Застольні пісні

На початку ХІХ століття, між елітарною та масовою культурою майже не було різниці. Застольними піснями захоплювалися, як прівелейовані верстви суспільства, так і широкі маси населення.

Steliu Lambru, 07.05.2018, 11:14

На початку XIX століття князівства Молдова та Волощина модернізувалися
швидкими темпами. Однак, модернізація співіснувала з
левантинизмом. Лише незначний прошарок освічених бояр, які ознайомилися
з європейською культурою, стикається з колективним менталітетом сучасного їм суспільства, один з напрямків була масова культура тих часів.

Між елітарною та масовою культурою майже не існувало тоді значної різниці. Застольними піснями захоплювалися, як превілійовані верстви суспільства, так і широкі маси
населення. Застольні пісні грунтувалися на орієнтальному мелосі та надмірній еротиці, яка нерідко межувала з
вульгарністю. Отже, потішні пісні були однією з цілей тих, хто прагнув змін та європеїзації румунського суспільства.

Одним із авторів застольних пісень був Антон Панн, за походженням з Балкан.
Він належав до групи молодих людей, яка посідала чільне місце в колах бухарестської
молоді, що брала участь у забавах у Бухаресті. Етнолог Ніколає Константінеску,
професор Бухарестського університету розповідає про визначення позиції Антона
Панна в його новій батьківщині: Антон Панн прибув з півдня від Дунаю разом з матір’ю та
двома старшими братами, які загинули пізніше під час воєн. Його справжнє ім’я Антонаке
Пантелеон. Він був за походженням з болгарського міста Сливен. Певний час мандрував по
румунських землях, зупинившись на короткий час у Кишеневі, потім оселився в
Бухаресті, де дуже добре включається в мовне та культурне середовище столиці.
Він стає за словами Паула Корні, одним з перших представників літераторів
Бухареста. Тут він зробив літературну кар’єру про що свідчить лист Йона Гіки адресований Васіле
Александрі, який змальовує Антона Панна
як члена веселої застольної компанії. Антон Панн був фактично одним із стовпів цього бахіко-еротичного суспільства бухарестських корчм та садів.

Зрозуміло, що для щоденного румунського пейзажу ці розваги не були
звичайним явищем, однак вечори бухарестської еліти сягали далеко за
рамки звичайних розваг і вражали будь-кого, тим більше іноземців. Ніколає
Константінеску стверджує: Було б помилковим
вважати, що мешканці Бухареста кінця XVIII століття та початку
XIX
століття витрачали час у корчмах із музикантами співаючи панночкам про кохання. Нерідко іноземних мандрівників, які відвідували місто Бухарест, вразив модний
стиль життя у боярських помешканнях, столи з п’ятдесятьма столовими приборами з витонченими стравами, з високоякісними добірними винами, численними сортами
кави та дорогими лікерами. Документи епохи свідчать про те, що вищезгадані делікатеси
замовляли аж у Відні, а також про те, що поряд з талановитими музикантами й
модно одягнутими княгинями, розваги боярської еліти були своєрідним
балансуванням румунських князівств між Сходом і Заходом.

Творцем однієї з найбільш відомої застольної пісні Леліце Сефтіце’, яка і сьогодні користується популярністю
був Антон Панн. Ніколає
Константінеску робить визначення терміну застольної пісні: Що називаємо ми застольними піснями? Будучи
церковним співаком, Антон Панн умів занотувати мелодії у церковній манері. Отже,
Антон Панн занотував мелодії пісень, які виконував він разом з іншими співцями
саме у такій манері. Через 100 років Георге Чобану здійснив транслітерацію цих
пісень, а нині сучасні співці записали їх мабуть у тій манері, як вони виконувалися 150 років тому. Пісні Антона Панна користувалися широкою популярністю на початку XIX століття. Творцями пісень були народні музиканти, які
творили на замовлення й ці пісні були своєрідними шансонетками, часом досить тривіального змісту. Одним з таких творців був зокрема Костаке Конакі (1777-1849
рр). Він не
писав вірші для газет а давав їх музикантам, щоб вони співали, – писав Джордже
Сіон у нотатках тієї епохи. У ті часи, вершиною елегантності боярських синів
вважали можливість подарувати коханці своєрідні концерти застольних співців, найнятих
завчасно, які виконували коханні, красуні любовні пісні.

Антон Панн творець збірника застольних пісень відомого під назвою Лікарня
кохання або Співець кохання, у певний
час зазнав неласки з боку дослідників, пізніше однак був знов переоцінений, зокрема
як це зробив Караджале. Ніколає Константінеску відмічає: Мода застольних пісень поширилася по той бік Мілкова. Поет-романтик Дімітріє Болінтіняну з песимізмом стверджує: міста захоплюються від любовної лірики народних співців.
Волощина затоплена цими піснями, створеними в Молдові, більшість з яких
вульгарні. Навіть Караджале,
любитель розваг й любовних пригод, дозволених чи ні, засуджує з огидою вірш у
збірнику Лікарня кохання, який, на його думку є проповіддю безглуздої моди
цього напряму вуличного й нудного сентименталізму вартої сміху галантності, які
заплямували немало духовно багатих й
талановитих людей. Антон Панн, наш відомий народний поет, поряд з численними
чудовими оригінальними творами надрукував
колекцію модних на той час пісень …. жалюгідний скарб літературного
убозтва, безглуздя епохи – писав
Караджале, як вираз невгамованості по відношенню до бідного Антона Панна, якого вже не було на світі.
Пізніше, Караджале вгамувався й писав, що Антон Панн зробив справжню послугу румунській літературі, зібравши всі
ці документи, характерні соціальним настроям румунів першої половини XIX століття.

З плином часу вищезгадані пісні забулися під впливом нової моди та стали предметом
фольклорних досліджень, в той-час як румунське суспільство прогресувало в
напрямку відродження самобутності та інтерпретації.