Жертви революції в Тімішоарі
Груднева революція є однією з найбільш трагічних подій сучасної румунської історії, людські жертви, які зробили можливим зникнення комуністичної диктатури, ще залишають глибокі наслідки у свідомості румунського суспільства.
Monica Chiorpec, 12.01.2015, 13:57
Груднева революція є однією з найбільш трагічних подій сучасної румунської історії, людські жертви, які зробили можливим зникнення комуністичної диктатури, ще залишають глибокі наслідки у свідомості румунського суспільства. Мирний протест, що мав місце в Тімішоарі 16 грудня 1989 року проти обмеження релігійної свободи, наступного дня перетворився на захід спонтанної солідарності й протесту проти грубого порушення фундаментальних прав і свобод людини. Протягом 17 і 18 грудня репресивний апарат, а саме військо, міліція та Секурітатя (колишня політична поліція) застосували вогнепальну зброю проти демонстрантів.
Александра Енаке, директор Тімішорського Інституту судової медицини, пригадує дні, коли їй довелося брати участь у розтині трупів жертв. Перший аналіз був здійснений стосовно ран констатованих на трупах: ”Перші відомості, одержані в результаті зовнішнього аналізу трупів жертв, тобто як увійшла та вийшла куля з тіла, є критерієм згідно, з яким можемо визначити напрям стрільби. У більшості випадків рани знаходяться на одному й тому ж рівні, але з усіх позицій. Рани від кулі констатуємо, як у передній, так і в задній частинах тіла. Рідше стріляли знизу в гору. Однак, були випадки, коли кулі рікошетували. Напрям стрільби знаходиться в документах Військової Прокуратури, яка вивчила усі жертви з метою визначення напряму стрільби. У більшості випадків жертви загинули навстоячки, оскільки рани знаходилися на рівні голови. Деякі із жертв загинули на ходу. Рани усіх жертв лише від куль. Зрозуміло, що маніфестанти не могли захищатися від куль голими руками, тим більше, що стрільці знаходились на певній відстані від них. Якби маніфестанти навіть спробували захищатися, шанси на успіх були незначними. Немає даних про те, що хоч би один із стрільців постраждав у свою чергу. Немає смертельних випадків внаслідок поранення холодною зброєю. Однак, я пригадую смертельний випадок, який вважався дорожньою транспортною пригодою, проте той інцидент мав місце внаслідок сутички між озброєними особами та маніфестантами. Маніфестанти не залишили напризволяще поранених у цій сутичці, вони транспортували їх у найближчий медичний центр. Мені довелося проводити судово-медичну експертизу трупів чотирьох дітей віком від двох з половиною до 16 років. Усі вони були жертвами вогнепальної зброї. Жертвами були лише румунські громадяни.”
Далі Александра Енаке розповідає про процедуру ідентифікування жертв та важкої тоді атмосфери в Інституті Судової медицини: “З-поміж перших жертв маніфестантів, які загинули 17 грудня, яким ми провели судово-медичну експертизу 18 грудня, шість трупів залишилися неідентифікованими. Однак, на основі аналізу та заміток, здійснених нами відповідно процедурі, тобто згідно з описом жертв, родини померлих мали можливість ідентифікувати своїх близьких у грудні 1989 року, у січні 1990 року та навіть пізніше. Цьому сприяли також приватні ознаки, їхнє убрання. Численні жертви протесту в Тімішоарі були спалені в Крематорії Бухареста. Завдяки судово-медичній експертизі, складеній на основі поміток, було здійснене ідентифікування трупів. Родини загиблих прочитали результати експертиз, зустрічалися із судовими лікарями та віднайшли елементи, що допомогли їм ідентифікувати рідних їм людей. На початку судове слідство затримало посвідки про осіб та інші власні речі, що належали жертвам у той трагічний момент. Скільки мені відомо, ці документи, фотографії, зроблені працівниками судового відомства були спалені. Єдиними документами, які існують є лише судово-медичні експертизи, складені у той час. 18 грудня ми ідентифікували усі трупи, які знаходилися у морзі у той день. Ми завершили це лише тоді, коли були складені усі звіти. На той час я була лікарем-резидентом. Зрозуміло, що ми працювали у стані неспокою, напруження відповідного моменту й періоду. Нам не дозволяли вийти з Тімішорської лікарні, де знаходилась морга, у якій ми працювали. По закінченню справи, щоб повертатися на місце праці, що знаходилося в іншому будинку, існував єдиний шлях: кордон міліції дозволив нам покинути лікарню, користуючись лише чорним ходом.”
У січні 1990 року упорядкувалися документи, складені в період 16-18 грудня Тімішорським Інститутом Судової медицини, включно документи стосовно трупів жертв маніфестантів, які секретно перевезли в Бухарест і спалили, це була остання спроба репресивного апарату приховати очевидність масового винищування цивільного населення.
Минуло чверть століття, однак запитання щодо ходу подій, які зворушили Тімішоару в грудні 1989 року залишаються поки що без відповіді.