Державні посади на початку ХІХ-го ст.

У першій половині ХІХ-го століття закладались основи сучасної румунської держави.

Steliu Lambru, 01.04.2013, 14:23

У першій половині ХІХ-го століття закладались основи сучасної румунської держави у звязку з масштабними змінами в міжнародних відносинах. Це був період наполеонівських воєн і раннього романтизму. Починався культ нації, а малі народи, що перебували під владою османської та російської імперій вбачали у цьому можливість економічної, соціальної та політичної емансипації.

У румунських князівствах перші закони, які втілять на практику ідеї романтизму були Органічні регламенти 1831 і 1832 рр., розроблені під час російського губернатора Павла Кисельова. Їх найбільш вивчені положення були повязані з політичним поділом влади, обранням господаря і законодавчих палат та повноваженнями кожної установи. Але у цей період закладаються і основи бюрократії, державних посад та їх зайняття. Історик Бухарестського інституту імені Ніколає Йорга, Констанца Вінтіли-Гіцулеску вважає, що набуття чинності Органічних регламентів та їх функціонування пов’язується з початком демократизації румунського простору разом з прийомом на державну посаду виключно на основі особистих здібностей.

Ідея національної держави і відкриття доступу будь-кого до громадських рішень викликало ентузіазм у румунів. Але критерії виголошені в теорії часто порушуються. Історик Бухарестського інституту імені Ніколає Йорга, Констанца Вінтіли-Гіцулеску стверджує, що до середини ХІХ-го століття, традиція залишається сильною: “Можна спостерігати, що на початку ХІХ-го ст. важливі сімї, як і раніше, мають монополію щодо найбільш важливих установ в оточенні господаря. Що стосується другорядних функцій в канцляріях, важливо запримітити, що створюється бюрократія і ідея на службі у держави стає мрією майже кожного румуна. Чому? Тому що з’явлюється можливість виходу на пенсію та залишитися на службі протягом певного періоду. Після 8 річної праці можна було одержати пенсію, а якщо відповідна особа померала її успадковувала вдова. Крім того, давали комбінезон та гроші на одяг, який треба було носити на роботі. Це створює клас чиновників, який відтворений в працях письменника Іона Гіка. Він скаржився в одному зі своїх листів, що румуни почали шукати ці державні посади, унаслідок чого не дуже було шевців, кравців, майстрів, які повинні були робити свою справу.”

Ентузіазм та ідеї емансипації не моги подолати на початку румунського новітнього періоду, ментальність, що утвердилась протягом століть. Констанца Вінтіли-Гіцулеску вважає, що це був великий виклик для державних реформаторів: “У цей період мали велике значення зв’язки, які ти мав, хто тебе підтримував. Якщо хтось був в оточенні такого славнозвісного бояра, як Григорія Бринков’яну, то коли він обіймав важливу державну посаду, міністра, наприклад, всі його знайомі переходили до відділу де він працював. Всі, хто були в свій час тільки наглядниками за слугами могли стати писарями в канцеляріах, якщо вони були грамотними. Або, могли бути призначені свого роду начальником поліцейського відділу в селі. Якщо у тебе не було “підпори”, як про це говорить Йордаке Голеску в той час, не було можливості пробитися в державний апарат. Відбір проводився на кумівських основах і зловживання були численними. Не думайте, що хтось був покараний. Деякі з них були звільнені з роботи, коли були спіймані, що не виконують своїх обовязки. Але внаслідок “захисту” їх прощали і знову приймали на роботу.”

Демократизація доступу до державної служби мала як наслідок зміни в устремліннях до нового соціального статусу. Зявляються, таким чином, вискочки. Констанція Вінтіли-Гіцулеску визначає нового персонажа: “На початку ХІХ-го століття великі бояри, яким вдається зберігати важливі посади у держапараті починають відчувати загрозу від людей, що потрапляють в оточення господаря, і які через його фаворитизм проникають до категорії великих боярів. Вони одружуються з доньками боярів і закуповують маєтки. Таким чином, вони вважають себе виправданими обіймати важливі державні посади. Вони є вискочками, як їх ще називає частина справжніх боярів. Йордаке Голеску, видатний румунський книжник та державний діяч, який пише про вискочки, походив з відомої сімї боярів Волощини. На початку ХІХ-го століття, деякі бояри прийняли в своє оточення майбутніх господарів з Константинополя, грецького походження, які скориставшись стосунками з панами, починають закуповувати маєтки, займають важливі посади, які приносять їм високі доходи. Вони є вискочками, а інші як Бринков’яну, Голеску, Балш, Россетті, починають відчувати себе під загрозою, і вони називають їх вискочками. Це вискочки, які використовують будь-які важелі, щоб просунутись по соціальній драбині.”

Період народження румунської демократії в першій половині ХІХ-го століття означав складні переплетіння західних ідей модернізації, нових установ, місцевих поглядів і особистих устремлінь. Не завжди результати були ті, яких очікували, але вони були у відповідності духу епохи.